— Що ж то буде? Та це й уявити неможливо, щоб Літи Миколаївни з нами не було!
Дивно — двох «таборів» не було. Усі були за Літу Миколаївну, і навіть трохи приємно, що вона на самого «пана» кричала.
— Піде від нас наша голубонька, — заплакала сторожиха, — зовсім ці злидні посиротіють.
— Та й ми з ними.
— Та хіба ж кому перемогти панів!
— Нема правди в світі, не було й не буде! Хіба то правда, що у «пана» на будівлі всі хлопці, як наймити, працюють. Йому будинок новий збудували на Малопетрівській!
— Ну й твоєму з хлопцями не треба рукам волі давати, — докірливо мовила Параскева Федорівна.
— Та то він не очухався з похмілля, — виправдовувалася ніяково дружина майстра-пияка, — то він з серця на «пана». Чули ж, як кричав: вмент звільню і квартири щоб одразу очистили!
— Своя рука владика. З паном не судись.
— Нехай чорт його судить.
— Хіба він чортові дошкуля, а не нам?
І тут вбіг Митько.
— От їй-богу, вони вдвох вийшли! «Пан» Літу Миколаївну до своєї машини підвів! І Стьопа сказав, щоб Бориса з пекарні зняли.
Значить, перемогла Літа Миколаївна?
Так, як не дивно, перемогла Літа Миколаївна!
Певне, «пан» все ж таки трохи боявся її характеру.
Коли добре викричалась («пан», звичайно, не чекав такого), вона вийняла раптом з муфточки невеличку книжечку.
— От дивіться самі — автор Глібов, до речі, жив у Чернігові, у минулому сторіччі, чи він був з вами та з попечителем знайомий, щоб він про вас писав? А чи вас сучасник Пушкіна Крилов знав? Чи Лафонтен ще раніше у Франції? Хіба ви забули, що ще в корпусі напевне вчили «Вовка та Ягня»? З якого доброго дива ви вирішили, що це про вас? Мені й на думку не могло таке спасти — ви освічена, чемна людина — і раптом таке вигадали!
І вона це казала не глузливо, а немов щиро вірячи, що він «освічена», «чемна» людина. Ой, треба все звести на дрібниці, подумав «пан». Отак сісти в калюжу. Він замахав обома руками і почервонів. Його немов мокрим рядном накрили.
— Ну, я знаю, знаю. Ми обоє погарячилися, ви ж знаєте, я такий же запальний, як і ви, — він майже попросив пробачення, — Ну, нехай вже цей Борис не працює в пекарні.
— Не тільки Борька, а всі ті хлопці, що йдуть вчитися, і, звичайно, ті, що вже вчаться, і ви виявили таку добросердечність до них, що вони продовжують жити і харчуватися тут, хто ще не потрапив до гуртожитку училища. — Літа Миколаївна одразу збагнула, що все-таки для хлопців краще вирвати у «пана» погодження, ніж піти на серйозну сварку. — Гаразд, домовилися, тільки за таких умов миру з вами, — боже, вона усміхнулася, — я лишуся в Трудолюбії.
— Я ж знаю, що ви таке для Трудолюбія, — казав «пан», а сам думав: не дай боже, піде розголос на все місто про скандал із нею, і потім, де ще таку вчительку знайдеш? Усе зробить, а пошана і подяка йому! — Я знаю, з цими виродками, пробачте, тільки ви можете управитися. Сідайте в машину, я вас додому одвезу.
— Та тут же два кроки!
— А ми зробимо більше, щоб ви відпочили. Взагалі відпочиньте зараз хоч три дні. Ну, поїхали б кудись провітритися від цього Трудолюбія, — казав він, вже зовсім по-джентльменськи підсаджуючи в машину.
Літа Миколаївна взагалі швидко відходила, могла наговорити, ні на що не вважаючи, а тут одразу прикинула, що може використати настрій «пана» не тільки на користь хлопцям, а трохи й для себе, цього вона майже ніколи не робила, а зараз захотіла скористатися.
— Коли ви вже хочете зробити мені приємність, — мовила вона, — я візьму ці три дні, та ще три дні додасте — ну, буде разом з неділею тиждень в цілому, — на кінець м’ясниць і початок великого посту. Хлопці із старшими без мене в церкву походять, а я проїдусь до сестри в Петроград, там в Олексія Івановича деякі справи.
— Ви з ним поїдете? — зацікавився Євген Григорович.
— Ні, він дуже зайнятий, але я завжди всі його доручення пильно виконую.
— Як усе, за що ви беретесь...
Ні, справді, «пана» не можна було впізнати після того, як вона накричала на нього.
— То домовились? — спитала вона, усміхаючись змовницьки. — Тиждень на кінець м’ясниць, це наприкінці лютого. З хлопцями все буде в порядку.
— У цьому я певен. Але й зараз трохи відпочиньте, адже однаково занять у школі немає, а на знак повного миру приходьте до нас у неділю з дітьми. Мої дочки і дружина будуть дуже раді.
Мир був відновлений. А їй справді треба було допомогти Олексію Івановичу, редакція висіла на волосинці. Та вже, правду кажучи, їй бажалося хоч трохи відійти від усього, трохи відпочити в іншому світі, що їй так не вдалося влітку... Тепер вона поїде і трохи розважиться у Варюші, де можна бути і серед людей, і зовсім самій зі своїми думками.