— Повністю, — вперто повторив альп, — зміниться картина і порядок світу. Усе зреформується. Раджу вам звернути погляди на південь, на Чехію. Там упала іскра, з неї розгориться полум'я, у вогні очиститься Природа. Зникнуть з неї речі злі і нездорові. З півдня, з Чехії, прийдуть Зміни, деяким речам і справам кінець настане. Зокрема, книга, яку ви так охоче цитуєте, опуститься рангом до збірника приказок і прислів'їв.
— Від чеських гуситів, — покрутив головою священик, — не сподівайтеся надто багато, в окремих питаннях вони святіші, я б сказав, від самого папи римського. Не піде, здається мені, ця чеська реформа в потрібний бік.
— Суть реформи, — промовила могутнім голосом одна із шляхтянок у масці, — і справді полягає у тому, що вона змінює речі, які здаються незмінними і незмінюваними. Що робить пролом у, здавалося б, непорушній структурі, надщерблює, здавалося б, щільний і твердий моноліт. А якщо щось можна подряпати, зрушити, надщербити… То це ж саме можна і в пил перетворити. Чеські гусити стануть тією жменькою води, яка замерзає в скелі. І розриває її.
— Те саме, — крикнув хтось іззаду, — говорили і про катарів!
Почався розгардіяш. Рейневан зіщулився, злегка наляканий сум'яттям, що його він спричинив. Відчув руку на плечі. Озирнувся — і здригнувся, побачивши високу істоту жіночої статі, доволі привабливу, однак її очі світилися, як фосфор, а шкіра була зелена і пахла айвою.
— Не лякайся, — тихо проговорила істота. — Я всього лише Древнє плем'я. Звичайна незвичайність.
— Змін, — сказала вона голосніше, — не зупинить ніщо. Завтра буде інакше, ніж Сьогодні. Настільки інакше, що люди перестануть вірити у Вчора. І має рацію пан альп, коли радить частіше поглядати на південь. На Чехію. Бо звідти надійде новизна. Звідти прийде Переміна.
— Я дозволю собі дещо засумніватися, — в'їдливо зауважив священик. — Звідти прийдуть війна і вбивства. І настане tempus odii, час ненависті.
— І час помсти, — додала злим голосом кульгава зі світлою косою.
— Саме те, що потрібно, — потерла руки одна з відьом. — Дещиця руху нам не завадить.
— Час і доля, — багатозначно сказала рудоволоса. — Треба покластися на час і долю.
— За змогою допомагаючи долі, — додала мірошничиха.
— Так чи інакше, — випростав худу постать альп, — я стверджую, що це початок кінця. Теперішній лад упаде. Упаде цей породжений Римом, ненаситний, сповнений ненависті культ, який так нахабно запанував. Навіть дивно, що він так довго тримався, будучи настільки безглуздим, а до того ж і зовсім неоригінальним. Отець, Син і Дух! Звичайна собі тріада, яких не злічити.
— Щодо Духа, — сказав священик, — вони були недалекі від істини. Тільки стать переплутали.
— Не переплутали, — заперечила зеленошкіра, яка пахла айвою, — а свідомо перебрехали! Що ж, може, тепер, у часи змін, нарешті зрозуміють, кого стільки років малювали на іконах. Може, до них нарешті дійде, кого насправді зображують мадонни в їхніх храмах.
— Ейя! Magna Mater! — хором вигукнули відьми. На їхній крик наклався вибух дикої музики, торохтіння барабанчиків, крик і спів від навколишніх багать. Ніколетта-Катажина притулилася до Рейневана.
— На галявину! — гукнула рудоволоса. — На Круг!
— Ейя! На Круг!
— Слухайте! — крикнув, здіймаючи руки, чаклун з оленячими рогами на голові. — Слухайте!
Натовп, який зібрався на галявині, збуджено зашумів.
— Слухайте, — вигукнув чаклун, — слова Богині, руки і стегна якої обплітають Всесвіт! Яка на Початку відокремила Води від Небес і танцювала на них! З танцю якої зродився вітер, а з вітру — подих життя!
— Ейя!
Поруч із чаклуном стала доміна, гордо випроставши свою королівську постать.
— Повстаньте! — крикнула вона, розхристуючи плащ. — Повстаньте і прийдіть до мене!
— Ейя! Magna Mater!
— Аз єсм, — промовила доміна, а її голос був, наче вітер з гір, — аз єсм краса зеленої землі, аз єсм білий місяць серед тисячі зір, аз єсм таїна вод. Прийдіть до мене, бо аз єсм дух природи. З мене всі речі постають, і до мене мусять усі повернутися, перед моє лице, якому поклоняються боги і смертні.
— Ейя-а-а!
— Аз єсм Ліліт, аз єсм найперша з перших, аз єсм Астарта, Кібела, Геката, аз єсм Рігатона, Епона, Ріаннон, Нічна Кобила, коханка вихору. Чорні мої крила, ступні мої прудкіші вітрів, долоні мої солодші ранкової роси. Не відає лев, де я ступаю, шляхи мої несповідимі для звіра з поля і з лісу. Бо істинно кажу вам: аз єсм Таємниця, аз єсм Розуміння і Знання.