— Говори далі, друже Хіраме. Ти ж бачиш, я терплячий.
— Що ж тут багато говорити? Я, рабин Хірам бен Еліезер із бжегського кагалу, прошу вельмишановного пана ксьондза берегти євангельські істини. Якщо вже так треба бити і грабувати убивць Ісуса Христа, то прошу дуже, бийте! Але, ради праотця Мойсея, бийте тих, кого треба. Справжніх убивць. Тих, які розіпнули. Тобто римлян!
Отто Беесс мовчав довго, розглядаючи рабина з-під напівприкритих повік.
— Та-а-ак, — промовив він нарешті. — А чи знаєш ти, друже Хіраме, що за такі розмови тебе можуть посадити? Я, звичайно, говорю про світську владу. Церква великодушна, але brachium saeculare може бути важкою, коли йдеться про глумління. Ні, ні, помовч, друже Хіраме. Говорити буду я.
Єврей поклонився. Канонік не змінив пози на стільці, навіть не поворухнувся.
— Святий отець Мартін, п'ятий з таким іменем, йдучи слідом своїх освічених попередників, зволив був заявити, що євреї, хоч це може здаватися неочевидним, також створені за подобою Божою і частина з них, хоч і невелика, дочекається спасіння. У зв'язку з цим недоречними є щодо них переслідування, репресії, утиски і всіляке інше гноблення, у тому числі насильницьке хрещення. Ти ж, мабуть, не сумніваєшся, друже Хіраме, що воля папи — наказ для кожної духовної особи. Чи сумніваєшся?
— Як я можу сумніватися? Таж то вже десь десятий підряд пан папа говорить про це… Тому це, мабуть, правда, поза всяким сумнівом…
— Якщо не сумніваєшся, — перебив канонік, вдаючи, що не розчув іронії у словах єврея, — то маєш розуміти, що обвинувачення духовних осіб у підбурюванні до нападів на ізраелітів є наклепом. Додам: наклепом, що заслуговує на покарання.
Єврей мовчки поклонився.
— Звичайно, — Отто Беесс злегка примружився, — світські особи про папські накази знають мало або взагалі нічого. Та й зі Священним Писанням у них кепсько. Бо вони, як мені хтось зовсім недавно сказав, pro maiori parte illiterati et idiote.
Ребе Хірам навіть не здригнувся.
— Твоє ж ізраелітське плем'я, рабине, — продовжував канонік, — вперто і завзято дає черні підстави. То ви викличете епідемію чуми, отруївши криниці, то невинну християнську дівчинку замучите, то з дитини кров для маци випустите. Крадете й безчестите облатки. Займаєтеся безчесним лихварством, а з боржника, який ваших грабіжницьких відсотків не в змозі виплатити, живцем шматки м'яса вирізаєте. І різними іншими ганебними справами займаєтеся. Оце так я собі думаю.
— Що ж треба зробити, запитую я у вельмишановного пана каноніка, — запитав після напруженого мовчання Хірам бен Еліезер. — Що треба зробити, щоби таке не траплялося? Тобто щоби не було отруєння криниць, замучування дівчаток, випускання крові й безчещення облаток? Що ж, запитую я у вас, треба зробити?
Отто Беесс довго мовчав.
— От-от, — нарешті промовив він, — буде запроваджено спеціальний одноразовий обов'язковий для всіх податок. На хрестовий похід проти гуситів. Кожен єврей муситиме внести один гульден. Бжегська гміна понад належну з неї суму докладе з доброї волі… Тисячу гульденів. Двісті п'ятдесят гривень.
Рабин кивнув бородою. Навіть не намагаючись торгуватися.
— Спільному благу, — зауважив без особливого натиску канонік, — послужать ці гроші. І спільній, я би так сказав, справі. Чеські єретики загрожують нам усім. Звичайно, найбільше — нам, правовірним католикам, але й ви, ізраеліти, не маєте причин любити гуситів. Зовсім, сказав би я, навпаки. Досить згадати березень двадцять другого року, кривавий погром у празькому Старому Граді. Потім — побоїща євреїв у Хомутові, Кутній Горі і Піску. Так що у євреїв, Хіраме, буде нагода бодай пожертвою своєю причинитися до помсти.
— Моєю є помста, — не відразу відповів Хірам бен Еліезер. — Так каже Господь, Адонай. Нікому, рече Господь, не відплачуйте злом за зло. А Господь наш, як свідчить пророк Ісая, щедрий на прощення.
— Крім того, — тихо додав рабин, бачачи, що канонік мовчить, приклавши руку до чола, — гусити мордують євреїв усього лише шість років. Що таке шість років порівняно з тисячею?
Отто Беесс підняв голову. Його очі зблиснули холодним, як сталь.
— Ти погано закінчиш, друже Хіраме, — проскрипів він. — Я боюся за тебе. Іди з миром.