— Я не піду зі Шльонська без Аделі. І не помстившись за брата. Не приховую того, що мені придалася б допомога, що я навіть розраховував на неї. На тебе. Але якщо ні — ну то що ж? Я сам дам собі раду. А ти роби, що хочеш. Їдь в Угорщину, на Русь, у Палестину, куди тільки заманеться. Тішся свободою, яку ти так любиш.
— Дякую за пораду, — холодно відповів Шарлей. — Але нею не скористаюся.
— Он як? І чому це?
— Сам ти, цілком зрозуміло, не даси собі ради. Лишишся без голови. І от тоді-то канонік заявить права на мою.
— Ха! Ну, якщо для тебе так багато значить голова, то вибору в тебе немає.
Шарлей довго мовчав. Але Рейневан уже встиг трохи взнати його і навіть не сподівався, що це вже кінець.
— Щодо брата, — промовив нарешті недавній в'язень кармелітського монастиря, — я буду категоричний. Хоча б тому, що ти так і не маєш певності у тому, хто його вбив. Не перебивай! Кровна помста — серйозна штука. А ти, як сам же й зізнався, не маєш ні свідків, ні доказів. Усе, що ти маєш, — це домисли і припущення. Я просив не перебивати! Вислухай. Давай-но виїдемо, перечекаємо, зберемо інформацію, здобудемо докази, накопичимо гроші. Наберемо помічників. Я тобі допоможу. Якщо ти мене послухаєш, обіцяю, ти насолодишся помстою так, як і треба нею насолоджуватися. Тверезо.
— Але…
— Я ще не закінчив. Щодо твоєї обраниці, Аделі, план, запропонований тобою, як і раніше, вартий того лише, щоби запхати його псові під хвіст. Але що ж, якщо ми звернемо до Зембиць, це буде не дуже великий гак. А в Зембицях багато що з'ясується.
— Ти на щось натякаєш? Аделя мене любить!
— А хіба хтось заперечує?
— Шарлею!
— Слухаю.
— Чому канонік і ти так наполягаєте на Угорщині?
— Бо це далеко.
— А чому не Чехія? Теж далеко. А я Прагу знаю, маю там знайомих…
— Ти що, до церкви не ходиш? Проповідей не слухаєш? Прага і ціла Чехія — це тепер казан з киплячою смолою, можна боляче обшпаритися. А через якийсь час може стати ще веселіше. Зухвалість гуситів перейшла всі межі, настільки зухвалої єресі не потерпить ні папа, ні Люксембуржець, ні саксонський курфюрст, ні ландграфи Мейсена і Тюрінгії, ба, для всієї Європи гуситське віровідступництво — як більмо на оці. Того й гляди, уся Європа піде на Чехію хрестовим походом.
— Уже були, — кисло зауважив Рейневан, — антигуситські хрестові походи. Ходила вже на Чехію «вся Європа». І добряче дістала по шиї. Про те, як саме вона діставала, мені зовсім недавно розповідав очевидець.
— Вірогідний?
— Вірогідніших не буває.
— То й що з того? Дістала, та й зробила висновки. Тепер підготується краще. Повторюю: католицький світ гуситів не потерпить. Це тільки питання часу.
— Їх терплять уже сім років. Бо мусять.
— Альбігойці трималися сто років. І де вони тепер? Повторюю: це всього лише питання часу, Рейнмаре. Чехія зійде кров'ю, як зійшов кров'ю Лангедок катарів. І за методом, випробуваним у Лангедоку, у Чехії теж убиватимуть всіх підряд, поклавши на Бога обов'язок розпізнавати правовірних і праведних. Тому ми їдемо не в Чехію, а в Угорщину. Там нам можуть загрожувати щонайбільше турки. Мені ліпші турки, ніж хрестоносці. Турки, якщо говорити про вбивства, хрестоносцям і в підметки не годяться.
Ліс був тихий, ніщо в ньому вже не шаруділо і не пищало, всі створіння або злякалися заклинань, або, що імовірніше, просто вгамувалася. Рейневан для певності кинув у вогонь рештки трав.
— Завтра, — запитав він, — ми вже доберемося, сподіваюся, до Свидниці?
— Абсолютно.
Їзда бездоріжжям, як виявилося, мала свої недоліки. А саме: виїхавши з бездоріжжя на путівець, було дуже важко зорієнтуватися, куди він веде і звідки.
Шарлей постояв, схилившись, над відтиснутими в піску слідами, порозглядав їх, злословлячи собі під ніс. Рейневан пустив коня до придорожньої трави, сам подивився на сонце.
— Схід, — ризикнув він, — отам. Так що нам, швидше за все, треба туди.
— Не вигадуй, — обірвав його Шарлей. — Я саме вивчаю сліди і з'ясовую, куди спрямований основний рух. І бачу, що нам треба… туди.
Рейневан зітхнув, бо Шарлей вказав точнісінько в той же бік, що й він. Він потягнув коня і рушив за демеритом, який бадьоро крокував у вибраному напрямку. Невдовзі вони вийшли на роздоріжжя. Чотири дороги, які виглядали абсолютно однаково, вели на всі чотири сторони світу. Шарлей обурено забурмотів і знову схилився над відбитками підків. Рейневан зітхнув і почав шукати очима трави, бо скидалося на те, що без магічного нав'язу не обійтися.