Рад подумки подякував НІХу, який насправді виявився нормальним мужиком, за черговий класний віст для свого звіту в холдинг.
— Там на мене ще одна людина виходила, Веніамін Островський, депутат міськради. Пропонував вирішити на нашу користь одне питання, по дитячому садку… Обіцяв, що мер усе підпише.
Хріняка спохмурився.
— Ви зустрічалися?
— Так, нещодавно.
— І що пропонує?
— Так, нічого суттєвого… — І тут Рад із жахом зрозумів, що спіймався на вудку особіста і програв, як пацан. Він не міг, не мав права розповідати, що від нього хотів Островський, це стосувалося виключно холдингу, але аж ніяк — не керівництва заводу, і тому йому зараз будь-що потрібно рятувати ситуацію і щось вигадувати. — Грошей! — видихнув він. — Двадцять тисяч доларів!
— Грошей? Щось дешево він вас купляє! Для нього це копійки, та земля в десять разів дорожче коштує! — Хріняка здивовано і сумно дивився на нього: мовляв, ай-ай-ай, хлопче, я до тебе всією душею, як до сина, а ти мені — брехати?!
— Ну, і просив про зустріч із керівництвом холдингу, — у повному відчаї під такою психологічною атакою остаточно капітулював Рад, — якнайшвидше. Але я нічого не обіцяв!
— А от це добре! Островський — дуже небезпечна людина, з ним не можна мати справу. Він же з цих, із сявок зборівських! Босота! Його до добропорядних людей на гарматний постріл підпускати не можна! Бережи мундир новим, а честь — молодим!
— А що з цього приводу думає Матвій Степанович?
— Матвій Степанович із цього приводу нічого не думає, тому що уже другий день перебуває у відрядженні в Середній Азії. Йому не до вас і вашого дитячого садка, — тут Родіон почервонів, відчувши на мить мізерність своїх спонукань і бажань, — він про завод повинен піклуватися! Тільки у середу назад вилітає. У нас на підприємстві свій літак, так що швидко…
Родіон тягся додому, як побитий пес. День, що так добре починався, у підсумку приніс йому безліч проблем і розчарувань. Він кілька разів підряд набирав Женю,
але абонент був, як і раніше, недосяжний. Він навіть подзвонив у редакцію, але там сказали, що Чудеса у відрядженні. Ч-чорт. Ч-чорт-ч-чорт-чорт!!! На вулиці вже зовсім стемніло, але ліхтарі, очевидно з метою економії коштів, цього вечора горіли тільки по один бік дороги до мосту.
Приблизно в цей же час недалеко від міського парку відпочинку, на пустирі, названому в народі за сюрреалістичний пейзаж Хіросімою, два невисоких чоловіки в масках і темних спортивних костюмах спритно в’язали мотузки. Предметом їхніх турбот було тіло, яке вони акуратно дістали із грубого брезентового мішка, втягли в одну із семи високих веж і поклали на траву в самому центрі. Міцно прив’язавши мотузки за руки і ноги небіжчика, вони закинули кінцівки на горловину, і самі, використовуючи нерівності поверхні й арматуру, легко піднялися по напівкруглій бетонній стіні нагору. Все це вони робили швидко, безшумно, немов клопотали вдома на кухні, а поруч спала маленька дитина. Сівши на край, перший потягнув мотузки на себе, і, відмірявши потрібну відстань, міцно закріпив спочатку один, потім, натягнувши до краю, й другий кінець за іржаві штирі. Тіло внизу, підтягнуте догори в такий спосіб тільки за руки, стало схоже на великого кажана — небіжчик, одягнений у сіре широке пальто, немов розправив крила, готуючись до далекого перельоту. Оцінивши диспозицію тіла як схвальну, зловмисники перемістилися на протилежний бік окружності вежі й синхронно потягнули два інші кінці мотузок на себе — тіло здійнялося й завмерло в самому центрі горловини паралельно землі. Вони надійно закріпили мотузки за арматуру, перевірили на міцність вузли і залишилися вдоволеними своєю роботою — небіжчик висів, натягнутий, як струна, і, напевно, міг би дзвеніти, якщо б захотів. Справу було зроблено. Розкидавши усередині й навколо якусь речовину, певно, для того, щоб збити собак зі сліду, обоє швидкими короткими перебіжками рушили до річки, де на них давно чекали. Вони лягли на дно човна, і людина, замаскована під рибалку, не поспішаючи, погребла униз за течією.
Вранці першими, хто помітив мертве тіло, були круки. Гидко каркаючи, чорна зграя повільно закружляла над вежею, радіючи незвичному сніданку. Ґвалт від птахів стояв такий, наче у воронячому царстві сталася революція. Нарешті, визначившись із порядком приймання їжі, двоє круків спустилися на труп. Зручно всівшись на грудях, один із птахів уважно оглянув здобич, шукаючи м’ясисте місце, але на вільних від одягу ділянках тіла нічого привабливого й примітного, за винятком невеликої наколки ІБ на зап’ястку й тонкої бузкової смужки на шиї, птах не виявив. Тому ворон, як і тисячі його родичів понині, вирішив почати з очей — розплющених, трохи вирячкуватих, у зіницях яких застиг жах. Птах бадьоро каркнув, прицілився — і клюнув, чим викликав неймовірний захват усіх своїх родичів, які продовжували нетерпляче кружляти над вежею. Сніданок урочисто почався.