Вежа у відповідь мовчала. Вона стояла, відсторонена й трохи занепокоєна, але в цілому дуже спокійна й упевнена в собі. Вона знала, що це минеться, що ранок для цього молодого ще чоловіка буде зовсім іншим, аніж ніч. Міліцейська машина, ледь пригальмувавши, поїхала далі. Міліціонери сьогодні вже під зав’язку запакувалися клієнтами, тому вирішили не чіпати пристойно одягненого хлопця, який стояв, задерши голову вгору, біля будинку заводоуправління, і голосно спілкувався сам із собою. Головне, він не блював на нову тротуарну плитку — Червоний Дон забльованої плитки не любив.
У готель Рад повернувся на таксі, сил, щоб іти пішки, не лишилося. У холі сиділа лише чергова адміністраторка, чомусь та ж сама, у червоних капцях, й дивилася телевізор.
— Воно існувало, розумієте, — для чогось пробубнів він, згадавши про вчорашній ранковий інцидент із лайном на килимку, — воно там лежало!
Адміністраторка, розуміючи, в якому стані перебуває постоялець, тільки співчутливо похитала головою: звичайно! Він зайшов у бар. Дідько його бери, друга година ночі, а ці дві шльондри продовжували сидіти тут — зовсім самі. Він підійшов і поцікавився ціною на обох відразу. Двісті доларів за годину, не так вже й дорого. Уже біля ліфта, коли розчинилися двері, він ще раз глянув на червоні капці адміністраторки, що вже передчувала великі чайові, — і раптом на нього, як цунамі, накотився ранковий суботній спогад, жахливий сморід людського лайна гігантською хвилею огорнув усе його єство, і дівчата ледве встигли допхати Радика до номера, де його вивернуло в унітаз. Йому було погано, дідько, як же йому було погано, здається, він виблював усе, навіть печінку, навіть серце. Вмившись, він повернувся в кімнату — дівиці, обійнявшись, лежали на ліжку й курили.
— Я не курю в кімнаті.
— Роздягатися? — не звертаючи уваги на репліку, запитали вони.
— Роздягайтеся, — упевнено сказав він і віддав двісті доларів із дарунків Вені. — І давайте без клофеліна й усього такого. Навіщо вам ці неприємності?
Сексу йому не хотілося. Точніше, йому не хотілося ні в кого входити, робити зайвих рухів. Він просто ліг, розкинувши ноги, але дуже довго нічого не виходило, та й дівчата, чесно кажучи, не показували справжнього класу, гарний мінет — це взагалі зараз велика рідкість. Він раз у раз притискав їх до себе, зрештою, заграла їхня професійна гордість, і вони довели справу до кінця. Оргазм був слабеньким, утішливим, він би так сказав.
Він довго потім стояв на балконі, години дві. Не міг заснути і чекав, коли ж, нарешті, піде дощ. Але на вулиці, як на зло, стояла суха тепла погода. Мабуть, подумав він, останні сто грамів віскі були зайвими. Та й дівиці — теж. Хоча ні, дівиці — ні. Тепер він точно знав, що кохає. Напевно. Йому ніхто не потрібний, крім Жені. Це точно. Настав час спати, цей день цілком можна вважати завершеним. Цілком прожитим. Сьогодні зранку його чекали Хріняка, Островський і вся інша хрінотінь. Сьогодні зранку його чекала Вежа.
І чомусь потім одразу:
Так він і заснув.
Тієї ночі йому наснилися парси. Вдягнені у білі шати, з густими чорними бородами, виблискуючи злими очима та ножами, стиснутими в зубах, вони дерлися по гладкій стіні заводоуправління у Вежу до маленького віконця, за яким тихо плакала його принцеса…
ПОНЕДІЛОК. ДЕНЬ СЬОМИЙ
Насправді Назар Іванович Хріняка власного прізвища ніколи не соромився. На дверях його службового кабінету в СБУ завжди висіла велика красива табличка, і при собі він неодмінно мав темно-сині візитки із золотим тисненням. Однак, одержавши переведення на завод до Червоного Дона, Хріняка вирішив провести своєрідний психологічний експеримент «занурення у реальність та підсвідомість», як він його характеризував. Тобто, щоб якомога швидше стати своїм хлопцем, НІХ вирішив дати можливість новим колегам про щось поговорити — людей завжди потрібно розважати якими-небудь розмовами, щоб вони не сунули ніс у чужі справи. Тому він вирішив демонструвати удавану слабкість, майже дитячу незахищеність — і став соромитись свого прізвища, раз у раз перетворюючи обличчя на червоний буряк. Буквально вже за місяць Хріняка із задоволенням зауважував, що трюк удався повною мірою: колеги тільки й робили, що посміювалися над соромливим колишнім СБУшником і його комплексом неповноцінності щодо свого прізвища. Тобто йому дуже швидко вдалося стати своєю людиною і у правлінні акціонерного товариства, й серед топ-менеджменту. До того ж, він завжди готовий був допомогти вирішити не тільки виробничі, але й суто приватні проблеми, адже багато років роботи в органах відкривали йому практично всі двері. Його почали поважати, але тримали за людину недалеку й занадто просту для такої посади, чого Хріняка й добивався. Розкусили особіста тільки двоє: Червоний Дон, якого на полові не обдуриш, точніше, якого ні на чому не обдуриш, і начальник юридичної служби старий сухар Перетятько. Вони з першої ж хвилини знайомства зрозуміли, хто до них завітав, але відмовити Службі у призначенні НІХа Червоний Дон ніяк не міг — дуже вже багато від них залежало у життєдіяльності заводу.