Дійсно, Хріняка був майстром своєї справи. Його стиль досягнення мети можна порівняти хіба що з висотами технологій зомбування паразита під назвою ланцеподібний смоктун. Личинки смоктуна живуть на мурахах, а дорослі стадії — на великих копитних. Щоб потрапити у тіло копитного, личинки смоктуна навчилися бездоганно керувати поведінкою мурахи: подразнюючи мозок комахи, вони змушують її підніматися на кінчик травинки й висіти там нерухомо довгий час. Так смоктун збільшує ймовірність бути з’їденим худобою разом зі своїм «хазяїном». Цікаво, що спекотної погоди смоктун послаблює хватку — не в його інтересах, щоб мураха загинула від пересихання. Так само стосовно людей діяв і Хріняка — він уміло й непомітно подразнював мізки й змушував підопічних, образно кажучи, вилазити на потрібні йому травинки і сидіти на них стільки, скільки йому, Хріняці, потрібно. І коли його «з’їдали» разом із клієнтом, він починав паразитувати в іншому тілі, а згодом — і керувати ним. Зараз він думав над тим, як правильно відповісти на запитання цього столичного франта, якого він у п’ятницю взяв тепленьким, як із ліжечка, але у вихідні, і, напевно, дарма, дав трохи перепочити й спуститися з кінчика сухої травинки на прохолодну землю.
— Родіоне Костянтиновичу, ви не кваптеся з висновками, — наче виправдовуючись, перестерігав Хріняка. — Повірте, я сам дуже хочу, щоб ці документи лежали на вашому столі! Але ж вони у СБУ, ви самі знаєте! Зрозумійте — у нас область прикордонна, тут за дві години можна танкову дивізію в Росію переправити, ніхто й оком не змигне! Якщо хочете, я вам машину завтра дам, можете самі з’їздити подивитися, я скажу куди!
— Це як?!
— Та отак! «Контрабанді — стоп!», виконуємо урядову програму, навіть самому смішно, їй-богу! Всі чудово знають, і що, і як, і де, так що переправити виймальну частину насоса — не проблема! Так, звичайно, яким способом вона покинула територію заводу, хто підписав документи — це для нас велике й неприємне питання! І ось тут багато хто постраждає, я впевнений! Але Єфремова, коли щось і знала, то тільки зі слів свого начальника Букреєва, вона — рядовий виконавець, зрозумійте. А от Букреєв дійсно пов’язаний із місцевими бандитами, з цим вашим товаришем Веніаміном Островським і так далі, не хочу всі прізвища вам називати, кумівська банда…
Родіон відзначив, що все цілком правильно, все дуже гладко сходиться й укладається в хріняківську схему, проте його чомусь не залишало відчуття, що чим довше він слухає НІХа, тим далі він від правдивої відповіді на своє запитання.
— А те, що цей колишній митник Іваненко й наш начальник зовнішеконому Букреєв так дивно однаково вбиті? Вони ж обидва у минулому пов’язані з експортом продукції. Можливо, виймальна частина насоса — це далеко не все?! — Рад скаженів. Отже Хріняка знову виходив сухим із води, і його ніяк не можна схопити за яйця! — Як ви це поясните?!
— Виключено. Переконаний, що це — поодинокий випадок. А те, що обоє задушені й підвішені у вежах… Згоден, занадто дивно для звичайного збігу. Але знаєте, я за свою службу такого дикунства набачився, такі маніяки траплялися іноді, з такими вивертами тут, — він доторкнувся до своєї спілої дині, — що без фактів і доказів ніколи не роблю висновків. Будь-що може трапитися! — І Хріняка багатозначно подивився на територію заводу за вікном. — Будь-що. Сатаністи там. Або ще хтось. Знайдуть!
Вежа таки мала рацію. Коли вранці Родіон перейшов міст й уважно подивився на неї, у нього не виникло жодних негативних емоцій. Спробувавши згадати свою нічну витівку, він лише трохи спохмурів, а потім, перебираючи свої безглузді погрози, адресовані будівлі, розсміявся. Правду батько казав, подумав він, щодо випивки й іншої реальності, ох, правду! Це ж божевільний дім!