практично щохвилини ставило його перед незнайомим вибором. Вибором, у якому він не знаходив прийнятних для себе варіантів. Усі його професійні й життєві принципи раптом виявилися недієздатними, жорстока реальність розправлялася з ними за лічені хвилини, і йому доводилося шукати щось нове для себе, але дуже часто (мав рацію Перетятько!) його надії намацували лише порожнечу. Він немов кидав у колодязь відро, але раз у раз замість чистої питної води витягав мутний мул… А потім раптово, немов нізвідки, з’явилося чисте джерело, яке подарувало йому радість, — його почуття, його кохання — саме воно виявилося порятунком і надією на майбутнє. Що б не відбулося, думав Рад, що б не трапилося, вона залишиться зі мною, ми будемо разом. Хоча дивно, що він, такий прагматичний і практичний, жодного разу цієї теми у розмові з Євгенією так і не торкнувся. Але чомусь був упевнений — усе станеться саме так.
Адже все життя, думав він, по своїй суті, — це пошук вірної людини. Батьки незадоволені дітьми, тому що вже не бачать у них тих, кого хочуть бачити, тобто своїх вірних дітей, вірних людей, які їх не залишать ні за яких умов. Батьки підсвідомо бояться, відчувають, що їх зрадять і кинуть, приречуть на самотню напівзлиденну старість. Однак і діти давно, певне, з самого дитинства знають, що їх зрадили: зруйновані родини, убогість, відсутність будь-яких морально-етичних або релігійних принципів, виховання і традицій. Суцільна катастрофа, причому почалася вона не сьогодні й не вчора.
Отже, тут, у родині, вірної людини нам відтепер не знайти. І тоді ми вирушаємо на пошуки.
Але дружини й чоловіки з часом теж перестають бути вірними, навколишній світ уже давно не створює жодних передумов для таких подвигів.
І коли вірної людини серед близьких не виявляється, і останні ілюзії втрачено — залишається тільки розчарування, — її починають шукати в інших чоловіках або жінках, намагаючись зібрати по маленькій крихті з десятків і сотень людей. Але ці часточки, навіть якщо їх дуже багато, навіть якщо їх спробувати склеїти, навіть якщо з них можна склеїти не одну, а двох або трьох людей, завжди менше однієї цілої із самого початку людини. Але як могло статися, що люди розпалися, розлетілися на дрібні шматочки? Куди поділися цілі, не тріснуті люди?!
Звичайно, навіть зараз вірними іноді стають від безвиході, від страху, поступаючись логіці життя або збігу обставин, але якщо вже залишатись точним, то це не вірність, а відданість, тобто зовсім інша, більш коротка історія. Адже різниця між вірністю й відданістю саме у часі: вірність ірраціональна, нескінченна й незмінна, відданість же раціональна й обумовлена обставинами та часом. Так, колись вірними людьми народжувались за визначенням, інакше й бути не могло, невірних просто знищували. Напевно, саме у цьому і полягає різниця між тими стародавніми, вже забутими нами часами, що живуть тільки в старих романах і кінофільмах, і нашим, новим часом, де немає місця вірності, тільки відданості. Так і є — від — даний. Даний комусь, а отже, потім — і кимсь.
Рад анітрохи не сумнівався, що Женя за визначенням — вірна людина. Можливо, єдина вірна людина, яку він зустрічав, наскільки він розбирався в людях. Її вірність він не тільки відчував, але й розумів. Йому імпонували її життєві принципи, її непримиренна позиція, навіть, як не дивно, її професія. Вона була цілою, абсолютно цілісною, принаймні, зараз він не міг знайти навіть маленької тріщинки. Він розумів, як йому буде складно, що він — зовсім інший, але любов, так, кохання, от на що, хоч як це незвично для нього, він покладався набагато більшою мірою, ніж на побутову логіку спільного існування двох людей різної статі. Сьогодні він був переконаний, як ніколи, що все складеться вдало і що рішення, прийняте ним, — єдино правильне. І сьогодні ввечері він планував обговорити цю тему, хоча, якщо чесно, навіть недивлячись на близькість, він, як і раніше, боявся цієї жінки. Чи готовий він до того, що кожного дня і кожної ночі над ним братимуть гору? На це питання він ще не готовий був собі відповісти.