Подробиць смерті Островського Женя знала не більше, ніж повідомив Радику Качанов. Єдине, чому він здивувався: основна версія — самогубство, незважаючи на те, що пострілів пролунало два. Джерело Євгенії повідомляло, що нібито перший раз Островський вистрілив собі в груди, але в серце не влучив, а вже другий постріл зробив прямо в рот, ще й так невдало, що мозок розлетівся по всій стіні, оббризкавши коштовну картину якогось відомого місцевого художника, через що джерело, великий шанувальник мистецтва, дуже переймалося.
— Ну, добре, що хоч не у вежі підвісили! — невесело пожартував Рад.
— А як ти з’їздив? Довіз моїх ООНівців?
— Так, все гаразд, — він не хотів засмучувати її своїми безглуздими пригодами. — Кордон, я тобі скажу, на замку! — Радик іронічно пхикнув.
— Ти молодець, що туди поїхав. Навіть я туди не наважувалася носа сунути. Небезпечні місця.
— Та ні, все нормально, нічого такого. Заробляють люди гроші, а що їм там ще залишається робити? До речі, Квіточко, ти казала, що в тебе є для мене парабелум?
— Є. Ти знаєш що-небудь про НДІ, що його Червоний Дон прибрав до своїх лап позаторік?
— Ну, не більше, ніж із твоєї статті! А що?
— Я цією темою вже рік займаюся. Мені вдалося розкопати дуже цікаву річ: уся документація щодо заводу й нового обладнання, у тому числі й вантажів подвійного призначення, насосів цих, ніяк не можу запам’ятати їх правильну назву, ретельно копіюється й комусь передається.
— Кому саме?
— Я думаю, що Червоному Дону, більше нема кому. Я зустрічалася з колишнім головним конструктором інституту, з ним Червоний Дон не дуже справедливо вчинив, він мені це і розповів.
Радик подумав, що не дуже давно Перетятько, просторікуючи про роль здорового глузду в житті й розвитку сучасного українського суспільства, вже згадував про щось подібне, але він великого значення цьому тоді не надав.
— І що це може означати?
— Це може означати те, що якщо в когось є можливість безперешкодно перетинати кордон — без митниці, без прикордонників, — то десь в іншій країні вже уважно ці креслення вивчають і проектують аналогічний завод.
— Ну то й що? Нехай собі проектують. Проектувати — це одне, а побудувати — зовсім інше.
— Ти не розумієш! Звичайно, спроектувати завод і побудувати, і навіть краще побудувати, ніж наш, можна. Але це забере багато часу й багато грошей. А маючи на руках усі креслення й під рукою — фахівців, усе це зробиться в три рази швидше й дешевше.
— Добре, згоден. І що далі?
— А далі те, що випускатимуть вони таку ж саму продукцію, як і наше підприємство, тому що всі креслення насосів, у тому числі й цього, який для виробництва ядерної бомби може використовуватися, так званий вантаж подвійного призначення, у них на руках. І ринки збуту — значно ближчі й доступніші.
— Ти Середню Азію маєш на увазі?
— Не тільки. А якщо слідом за нашими провідними конструкторами, які вже, певне, давно там, виїдуть і кращі інженери…
— Так хто ж їх туди відпустить?! Їм Червоний Дон голови повідриває!
— Ти що, так нічого і не зрозумів? Червоний Дон їх усіх і відвезе!
— І принцесу?! — чомусь запитав він.
— Яку принцесу, Раде? Про що ти думаєш? Я тобі триндичу про те, що через рік, максимум — через два, від нашого заводу нічого не залишиться, тільки верстати, які поріжуть на металобрухт! І двадцять тисяч людей підуть на вулицю, тобто шістдесят тисяч людей — їхні родини — залишаться без засобів до існування!
Рад після своїх автогонок на виживання й гарячого ніжного сексу важко сприймав слова. Йому нестерпно хотілося спати. Але, зрештою, до нього почав доходити зміст сказаного, і він здивовано заворушився під ковдрою. Дідько, адже це означало, що якщо верстати залишаться без робітників, робітники — без роботи, завод — без продукції, то холдинг — без заводу й прибутку?! Кому тоді буде потрібна вся ця його метушня?!
— Хвилиночку, Квіточко, — він піднявся на лікті. — А з чого ти вирішила, що ми залишимося без ринків збуту? Ми що, без Червоного Дона не впораємося?
— Якщо він де-небудь не створить нове конкуруюче підприємство, то цілком упораєтеся. Ти ж сам знаєш, що наша продукція не має аналогів. Але якщо він збудує завод, то ви вилетите в трубу. Він вас зжере, навіть не подавиться. Він же монстр!
Дійсно, Червоний Дон товаришував не тільки з усіма послами середньоазіатських країн, але й з усіма їхніми довічними президентами, або як їх там називають.