БББААА!!! ББАХ його так, Йоганн-Себастьян! Стандартна мелодія на його «Нокіа», увертюра для віолончелі пролунала, наче вибух. Він не став шукати телефон, хріняка з ним, — кинувся нагору, штовхнув двері — на щастя, відчинені. В ігровій кімнаті порожньо, ці двері — ага, ванна кімната, наступна — спальня! Вона спала. Вона мирно спала на лівому бочку, повернувши світле личко до нього, і їй, певно, зараз снився чудесний сон. Звісно, не про бомбу. Він упав на коліна перед ліжком і тихенько поцілував принцесу в чоло.
Марійка розплющила очі, насупилася — і раптом залилася зовсім не сонним, дзвінким пронизливим сміхом.
— Родіоша-Акордіоша, миленький! — і обійняла його, обхопила міцно, зовсім не по-дитячому, руками за шию.
Рад не знав, як правильно й що саме потрібно говорити у таких випадках. Певно, що потрібно все зробити швидко й, бажано, акуратно, не налякавши дитини. Тому він вирішив сказати правду.
— Я прийшов тебе рятувати. Ми тікаємо! — І схопив її на руки. У дверях з’явилася нянька, заспана симпатична жінка років сорока у темно-синій піжамі в дрібний білий горошок. Як, однак, я добре фіксую деталі! — знову здивувався він.
— Хто ви такий? Що ви тут робите?! Зараз же віддайте дитину!!! — пронизливо закричала нянька.
Дуже спокійно, ніби це вже мовив і не він, а хтось крижаний і полум’яний усередині, Рад наказав:
— Швидко вниз! — Схопив няньку за руку й смикнув за собою. Дивно, але та підкорилася беззаперечно і, навіть не надягнувши капці, кинулася за ними.
— Ти прийшов мене рятувати?! — мов нічого не сталося, запитувала Марійка, сидячи в нього на руках. — Чарівник із країни Оз?!
— Так!
— Ми тікаємо у Задзеркалля?
— Так! — злітаючи вниз по сходах, не відчуваючи ноші, задихавшись, через силу, майже викрикуючи, відповідав він.
— І ти зі мною одружишся, Принце?!
— Так!!!
— Зараз чи потім, коли я підросту?
— Так!
— Тоді ти отримаєш півцарства на додачу!
Не треба мені ніякого півцарства, навіть царства не треба, думав Родіон, тільки б швидше закінчилися ці сходи! Тут повинен десь бути інший вихід, так, саме інший, обов’язково! Він уривчасто згадував між «так!» і мерехтливими сходами свої блукання Вежею і, нарешті, згадав — із глибини бельгійської архітектурної геометрії явно намалювався поворот на першому поверсі, одразу ж за відділом «зовнішньоекономічних відносин». Чудово, це ж зовсім в іншому боці від бомби, чудово! Як не дивно, нянька практично не відставала, усього на один сходовий прогін, мабуть, фізична підготовка у неї на висоті! А ось і перший поверх, біжімо, біжімо швидше, ось він, «відділ відносин і таємничих убивств», поворот-двері-вихід! Він з усієї сили штовхнув їх плечем, масивні дерев’яні двері — і вони відчинилися — і Рад із принцесою на руках, а через мить і нянька вихопилися на вулицю. Залишилося відбігти подалі — і все, вони врятовані! Дивно, але у дворі заводоуправління порожньо, абсолютна тиша. Втім, чому дивно, все правильно,
усіх евакуювали: біжімо, біжімо швидше, через силу! Біжімо!
Нарешті, вони зупинилися метрів за сто від Вежі. Рад поставив принцесу на землю й нахилився, упершись руками в коліна, марно намагаючись знайти повітря і власне дихання. Нянька з німим запитанням у круглих очах, також не в змозі сказати й слова, обіймала Марійку й дивилася на Радика.
— Бомба, — ледь видихнув він. — Там, на прохідній — бомба! — І нянька міцно пригорнула Марійку до себе.
І тільки дитина була щаслива, хоча й трохи перелякано оглядалася навколо, але, безумовно, щаслива. Від нічної негоди, від божевільного холодного вітру не залишилося й сліду, на вулиці так сонячно, так світло й так ясно, що нещасливою у такому чудовому світі дитині бути просто неможливо.
У цей час літак Червоного Дона йшов на посадку. Внизу, на землі, клопоталися служби аеропорту, готуючись зустрічати чартерний рейс. Це траплялося не часто — аеропорт виглядав жалюгідно, як давно занедбаний будинок, регулярних рейсів тут давно вже не приймали. Хіба що Червоний Дон іноді літав та якісь великі політики зрідка навідувалися напередодні виборів. Прикордонник готувався виконати формальність, поставивши штамп у дипломатичний паспорт Дону, митник, що не мав права перевіряти, з огляду на такий статус пасажира, речі, нудьгував на стільці. Але порядок є порядок, вся процедура забере не більше трьох хвилин, після чого Червоний Дон, дочекавшись, поки його валізи перенесуть у чорний джип, покотить додому.