— Це гаразд, гаразд… А ти, Омеляне, цими днями нам допоможеш? Кріпке твоє слово?
— Ви вже і мені починаєте не вірити?.. Січкар надійний?
— Надійний, — гаряче заговорив, прикидаючи, що куди краще буде, якщо не Карпо, а Січкар з Крупяком завдадуть лиха созові.
Тихо ввійшли в світлицю. Крупяк підійшов до ліжка і трусонув за плече Бориса Борисовича. Той спросоння щось забурмотів, і враз Варчук почув відривчасті гаркаві слова чужої мови. Наполоханий Крупяк швидко закрив гостеві рота, а Сафрон застиг посеред кімнати і розмашисте перехрестився. Великі надії потоком рвонулись в його груди.
XLІV
Дмитро щойно повернувся з поля, коли прийшов виконавець:
— Вас Свирид Яковлевич викликає. Умившись, неквапно пішов до сільради. Його на ганку зустрів понурим поглядом Іван Тимофійович.
— Погані наші справи, Дмитре, — зразу ж відкликав убік.
— Чого? — здивувався парубок.
— Уже, видно, їхнє кодло вспіло підмазати Крамовому, щоб суха ложка рота не дерла. Чи так домовились, чи хабара дали — біс їх знає, тільки не туди Крамовий діло хилить. На мене напосівся, що Прокопові Денисенку голову розбив. «Відповідати ви перший за хуліганство будете. І хто знає, чи не ви бійку почали», — навіть загрожувати почав. І, як та жаба, скляними очима світить, бодай вони залишились тобі, а нижні повилазили. — Кидає недокурок і розтирає його великим поруділим чоботом.
З канцелярії вискакує почервонілий, з переляканими очима Полікарп.
— Ну, як? — підкликає до себе Бондар.
— Нехай його чорт бере, — відмахується рукою Полікарп.
— Що ж вони тебе питали?
— Чи бились ми.
— І що ж ти відповів?
— Бились, кажу. Ще й як. Аби не кинулась куркульня тікати, всіх би… — одразу смілішає Полікарп.
— Теж мені: не говорила, не балакала, взяла мазницю та за медом пішла. Хто тебе за язика сіпав? — кривиться Бондар.
— То так же начальство хотіло, щоб я сказав. А воно ж знає, що й до чого. От я й сказав. Хіба ж не так? — дивується Полікарп.
— А ще що питали?
— Чи не ми перші почали куркульню проучувати, щоб не ходила на горбок… Так приязно питає той, білявий, в окулярах, і сам підказує, що треба було провчити їх.
— А ви що? — не витримує Дмитро.
— А мені що: куркульню жаліти? Та й сказав тоді — ми й самі догадались їх продрючкувати, щоб не були такими хитрими.
— Ти знаєш, що намолов?
— Та так же начальство хотіло. Вони ж власть, конєшно.
— Тьху на тебе. Здається, тепер не вони вже, а ми винні будемо. — Аж спересердя плює Бондар Повз нього, злорадно примружившись, до сільради йде Варчук, поважно, з гідністю.
В канцелярії накурено. За столом, устеленим паперами, сидять Петро Крамовий і високий міліціонер з вузькими, наче осокою прорізаними очима.
Міліціонер, звертаючись до Дмитра, довго розповідає, що треба казати тільки правду, бо за невірні свідчення буде притягатися до кримінальної відповідальності, може накликати біду на свою голову Його сухо перебиває Петро Крамовий.
— Громадянине Горицвіт, чи ствердите ви свідчення більшості свідків, що бійка на урочищі «Горбок» була вчинена по гарячковитості члена созу «Серп і молот» громадянином вашого села Степаном Кушніром? — З-під круглих окулярів допитливо впиваються в нього сірі великі очі, затінені, як сіткою, довгими вигнутими віями. Коли вії підіймаються вгору, вони ледве не торкаються брів і тоді з куточків очей випирають дві вологі краплини рожевого м'яса.
— Ні, такого не було, — відповідає Дмитро, стоячи перед столом з шапкою в руках. «Паляниці тобі на користь ідуть», — розглядає огрядного, роздобрілого Крамового.
— Як не було? Попереджую, за невірні свідчення будете притягнуті до кримінальної відповідальності.
— Чув уже, знаю, — киває головою Дмитро. — Бійку почав не Кушнір, а куркулі.
— Молодий чоловіче, щось ви починаєте петляти. — Забігали на окулярах чотирикутники відбитих вікон, заховуючи очі Крамового від Дмитра.
— Я не заєць і петляти ні ногами, ні язиком не навчився. Коли мої свідчення непотрібні, відпускайте додому, бо мене робота чекає, — нахмурено мне шапку обома руками.
— Додому захотілось? — кривиться Крамовий і раптом нападає на Дмитра: — А що коли ми тебе за хуліганство і брехливі свідчення в міліцію відправимо?
— Не маєте права.
— Найдемо і відправимо.