— Ну, і хай кидає. Що він тобі зможе зробити? На хвіст, значить, солі насипати?..
Одначе помилявся Варивон — Крамовий міг дещо зробити. Увечері на закритому пленумі сільради та ініціативної групи колгоспу мало розбиратись питання про розкуркулення. Петро Крамовий явно нервувався цілий день. Уже смерком він підійшов до Григорія Шевчика, одвів його вбік.
— Дмитра Горицвіта добре знаєш? — запитав пошепки.
— Чого ж не знати? — здивовано відповів Григорій і нахмурився: заговорили давня злість і образа.
— Його треба також у список ввести.
— Дмитра Горицвіта? — здивувався Шевчик. — Він же середняк, — і почуття злості чомусь почало осідати, коли перед очима побачив Докію, Югину і темну тінь Дмитра.
— Який там в чорта середняк! — скривився Крамовий. — Нема чого тобі захищати куркулів. Справжніх своїх ворогів не бачите, а на чесних культурних радянських господарів нападаєте.
— Так Дмитро ж не був ні твердоздаточником, ні…
— Ну, так що із того? Багато чого було не так. Ти в нього ж наймитував? — гостро подивився крізь запітнілі окуляри.
— Ні.
— Як ні! — скипів Крамовий. — Сам починаєш куркулів захищати, у прихвосні лізеш! А коли Дмитра були побили — робив ти в нього?!
— Помагав трохи по господарству… Столярувати вчився…
— Столярувати? Заплатив тобі що?
— Я ж учився. Дав мені столярського начиння…
— А говориш — не наймитував! Сьогодні, коли хтось буде захищати Дмитра, виступи зі своїм словом, — уже наказав Крамовий. — Нема чого панькатися з ворогами. Ти його жалієш, а він тебе чуть не зарубав. Прийде час — і зарубає. Це такий… Тільки без дрібновласницьких переживань. Виступай прямо, рубай з плеча, по-більшовицьки. Не будь лемішкою. — Швидко пішов назустріч бородатому, всьому в пороші, Маркові Григоровичу Синиці.
Старий пасічник розкрив поли великого добрячого кожуха і обережно спустив на підлогу свого мізинчика — семилітню дочку Соломію.
Дівчинка сміливими очима оглянулась навколо і пішла до Івана Тимофійовича Бондаря.
— Ти чого сюди прийшла? — жартівливо почав гримати на неї.
— Батько мене саму в лісі боїться залишити, хоча мені й не страшно.
— А як вовки нападуть?
— Я на піч заховаюсь і кожушиною накриюсь.
— А коли вони на піч полізуть?
— Тоді я із рушниці буду стріляти, — промовила вже несміливо й пошепки, щоб не почув неправди батько.
Старий пасічник жив далеко від села у лісі. Коло дому був невеликий городець і чималий сад, затиснутий з усіх сторін обважнілим, могучим чорноліссям. І хоча не близький світ було тьопати до села, одначе пасічник тепер справно приходив на збори, прикриваючи кожухом і бородою свою Соломію. Після смерті жінки він, куди б не йшов, не розлучався із дочкою. І не раз бувало — на зборах, коли хтось виступав з помосту, обзивався дитячий голос:
— Татку, я спати хочу.
І сміх котився від задніх лав до самого промовця…
— Ти чого, Григорію, задумався? — підійшов до Шевчика пасічник.
— Та нічого, — роздратовано махнув рукою.
— Хтось у душу з чобітьми заліз? Бачу, бачу. Приніс мені нову книжку про бджільництво?
— Забувся. Завтра принесу, — пішов до дверей. Хоч Григорій і досі мав злобу на Дмитра, але виступати на зборах йому не хотілося. Намагався розібратися в плутанині думок, аж голова почала стугоніти. Нервувався і злостився на себе. Чув, що трапилось щось невірне, і довго одне рішення не могло переважити друге. Іноді злість різко підіймалася вгору, і мстива думка забивала подих: «Позбудуся свого ворога. Що ж, Дмитро й справді може піти за куркульнею, залюбки всадити дуплет зі свого дробовика…». «Брехня, — обзивалась друга думка. — Бачив ти в нього що-небудь вороже? То твоя власна злість говорить».
Вийшов надвір. Сніг вдарив у гаряче чоло і почав розтавати.
Низько і глухо стугоніли обмерзлі дерева, тоскно петляла і кружляла темносива метелиця, як петляли і кружляли тепер думки в наболілому мозку. Не швидко Григорій зайшов у тепле приміщення. Спіймав на собі різкий погляд Крамового і знітився. Бридко стало на душі, аж замлостило всередині…
Головував Іван Тимофійович Бондар, який, передбачалось, мав бути головою колгоспу, але верховодив на зборах Крамовий. Говорив довго і гаряче про колективізацію, розкуркулення, часто вміло на прикладах підрізав ті корінці, які могли стати йому на заваді.