— Е? — недовірливо перепитала. — Ви такі великі, ви повинні все знати. Чого?
— Бо у них ноги є.
— Ні, нема, нема! Ви обманюєте, татку! — застрибала на плечі.
— Обманюю? Ну, так зараз же злазь мені на землю.
— А я не злізу! — ще міцніше охопила голову батька обома руками. — Андрій каже, що зорі більші, ніж наша земля. Правда, підманює? Вони маненькі, маненькі, як мачки.
— Підманює. Нічого в світі нема більшого і кращого, ніж наша земля.
— Я ж казала Андрієві, що він брехунець. А він ще и сердиться, каже: нічого я не тямлю. Чого, тату, малих усі підманюють?
— Хто ж тебе ще обманює?
— І ви, і мама. Мама принесли хліб і кажуть, що він від зайця. А ви кажете, що зорі ноги мають. Ще скажете, що вони в черевики взуваються.
— І в кого ти вдалася, така лепетуха? — любовно поцілував дочку і, пригинаючись, увійшов до хати.
— І зовсім я не лепетуха, — образилась і відкопилила червоні пругкі уста. — А що ж, мені бути такою вовкуватою, як Андрій?
— Хіба так можна говорити про свого брата? — нагримав на Ольгу. І неприємно стало, що справді Андрій може вирости таким похмурим, мовчазним, як і він, Дмитро. — «А це недобре: між людьми й слова не скаже. Тепер треба привчати, щоб не дичився».
— Припізнився ж ти, чоловіче, — метнулась Югина ставити вечерю на стіл.
З другої хати увійшов Андрій, мовчки підійшов до батька.
— Сідаймо, Андрію, вечеряти, — посадив сина біля себе.
— Я вже, — коротко відповів, і Дмитро пильно подивився на свою дитину. «Цей зайвого слова не скаже».
— Дмитре, завтра по тебе підвода заїде? — Югина сіла біля Андрія.
— Заїде. Вдосвіта.
— Мені треба на буряки завезти добрива і клітку з курми.
— Добриво візьму. А курей хай тобі хтось інший везе.
— Чому?
— Що ж це ти хочеш, щоб я став курячим батьком?
— Який ти чудний, Дмитре. Всі ж тепер вивозять курей на поле.
— А я не буду з ними возитись. Це ваша, бабська, справа. Під'їде підвода — їдь зі своїм птаством, а я й пішки на поле піду.
— Гаразд. Я й сама одвезу. Доведеться вам, товаришу бригадире, поступитися своїм місцем перед курми, — лукаво глянула на Дмитра.
— Не стільки перед курми, як перед курячою матір'ю. Як твої буряки? Ячмінь підсівали?
— Вже місцями й посходив. Цими днями будемо всліпу шарувати.
— Агрономша, — прижмурився і вийшов з-за столу.
— Насміявся сак із верші… Самого агрономом заочі називають.
— Татку, лягайте із нами і розкажіть якусь казочку, — покликала батька невгомонна Ольга.
Дмитро підійшов до великого ліжка, ліг із дітьми, охопив рукою Андрія, і той радісно притулився всім тілом до батька.
— Татку, розказуйте. Тільки таке страшне-страшне, щоб аж очі заплющувалися.
— Батько за цілий день натомилися, а вона ще й тепер надокучає, — розважливо сказав Андрій.
— Вірно, сину, кажеш. Після роботи я хочу відпочити, хочу, щоб ви мені щось розказували.
— Та хіба ж ми уміємо? Куди нам уже до галушки, коли ми не всьорбаєм юшки? — і засміялась. А ручки двома проворними звірятами забігали в батьковій чуприні.
— Хто б уже вмів, як не ти, лепетухо.
— О, вже знову лепетуха… Хіба ми щось нове знаємо?
— Так це ти батькові своєму нічого і не схочеш розказувати. Ну, тоді мене Андрій порадує. З завтрашнього дня щовечора після роботи щось розказуватиме мені. Правда, сину? — погладив рукою його м'яке волосся.
— Правда, коли ви хочете, — завагався і поволі відповів: — Тільки буду те казати, що мені цікаво.
— І я, і я буду розказувати! Не хочу, щоб тільки Андрій. Я сьогодні, зараз же почну. Андрію, посунься трохи.
— Ану, не лементуй. Спати пора, — обізвалась Югина і підійшла до ліжка.
«Інтересно, що мені завтра Андрій розкаже? Дивно, що зразу ж погодився… Хлопчак допитливий, розумний. Ну, звісно, в батька вдався, — сам до себе осміхнувся. — Варивон старається наздогнати мене. Озимину час мінеральними добривами підживляти… До івчанців треба навідатися. Нелегко змагатися з ними… Це б на рибалку іще з'їздити…»
І вже хата перегойднулася човном, розкрились зелені береги, зашуміла за веслом прозоросиня вода, заграла на бистрині, затемніла понад берегами…
XX
Григорій Шевчик, тільки увійшов до зерносховища, зразу ж по п'янкому духу почув, що пріє і горить неперелопачене зерно. Глибоко ткнув руку в один засік і швидко вихопив назад — обпекла сперта гарячінь.
— Ти за що трудодні отримуєш? — накинувся на Прокопа Денисенка, який нещодавно став комірником.