— Ти, Надіє, наче з картини зійшла…
«Хто б подумав, що цей шибеник на такі ніжності здатний!» — Кушнір відійшов од вікна. Слова забубоніли глухіше, нерівним сівом дощопаду. Та вже вони порушили рівний і радісний біг думок, звідкись хмарами нагнали почуття здивовання, жалю і підсвідомої тривоги… Невже це його дитина уже стрічає молодість і любов?
Через якийсь проміжок часу голосніше задзвенів голос Надійки:
— Льоню, іди. Скоро батько прокинеться. Він удосвіта, до сонця, з дому виходить.
— Ну й що?
— Як то що?
— Чого ти мене батьком лякаєш? Не раз ми вже посварилися із ним. І це на користь пішло. Чудесний був би з твого батька господар, аби тільки з більшим розмахом робив.
І ці слова зразу руйнують ліричний настрій Кушніра. «Іще мене повчати буде. Який господар!»
— Та сьогоднішній план побудови електростанції дуже інтересний. Тільки недобре, що таки не витримав — вирвав у квітчан більше лісу, аніж треба. Хоч в чому-небудь, а проявить скупість. Хитрий, хитрий, — розсміявся Леонід, не почуваючи, що копіює інтонацію Кушніра.
І в цей час із вікна пролунав уїдливий голос голови:
— Леоніде Полікарповичу, Леоніде Полікарповичу, чи не час вам відпочивати? Про розмахи всякі і вдень мені розповісте…
XXІX
Похмурим повертався Крупяк із міста. Президія райвиконкому визнала його роботу незадовільною, і в строгому рішенні він не тільки відчував свідчення Романенка, а й початок кінця своєї діяльності на науково-дослідній станції. Це зараз не відповідало його планам. Знову згадав про тол і вирішив якнайскорше позбутися його.
«Хай Карпо десь приховає».
Надвечірні тіні уже покривали луги, коли він побачив у долині високу постать Сафрона. Горблячись, Варчук швидко громадив пахуче сіно і зносив у валки.
«Скільки накосив, — з подивом оглянув покоси, які начебто хтось засівав рухливими кониками. — Перерветься від зажерливості».
— Добрий день, — радісно привітався з ним Сафрон, витираючи з лоба кетяшину поту.
— Доброго здоров'я. Ви, я бачу, щось можете нажити від такої спішки.
— Не наживу, — впевнено відповів Варчук. — Я ще стільки викосив би — і нічого. Коли чоловік чує копійчину в руці — тоді сила сама прибуває.
— Правда ваша. Я вже, Сафроне Андрійовичу, помічаю, що ви навіть на старості літ бігати починаєте. Бачив, як якогось дня од ставків сюди шпарили.
— Мусив бігти, щоб і коло риби, і коло сіна встигнути, — похмурнів Сафрон.
— Скажете Карпові, щоб до мене заскочив.
— Коли?
— Завтра чи позавтра. Тільки ввечері хай забіжить.
Але Крупяк не дочекався Карпа ні в четвер, ні в п'ятницю. «Знов десь паскуда по ночах промишляє. Доведеться самому вивезти небезпечний багаж на островок».
З цією твердою думкою, не роззуваючись, ліг на ліжко і швидко заснув сторожким сном: все здавалось, що хтось ходить попід домом…
І раптом, наче птиця дзьобом, щось ударило у вікно. Крупяк зразу ж, підсвідомо, скотився на підлогу.
На синій шибці, гасячи місячну порошу, лапою коршака заколивалася чиясь чорна рука.
«Вискочити в лабораторію — і через вікно до Бугу», — вихопилась перша думка. До болю в пальцях затис плетену ручку пістолета, легко сковзнув до дверей і в цей час почув пересохлий голос:
— Омеляне! Відчини.
«Крамовий, — аж сплюнув спересердя і радості. — Носять його чорти по ночах».
Напружений гул почав одлягати од голови, тіло стало млявішим. Гримлячи засувами, відкрив двері, і нічний гість важко увалився в сіни.
— Полохливий ти, ой, полохливий, — невесело пожартував Крамовий, повторюючи давні слова Крупяка. — Бачив, як ти з ліжка галушкою ляпнув.
Незадоволення зразу ж насупило рухливе обличчя Омеляна: не любив, коли хто-небудь, хоч краєчком, зачіпав його самолюбство.
«Теж хоробрий знайшовся», — презирливо відтягнув назад нижню губу.
— Чого ж сміливий по ночах блукає?
— Лиха година заставила, — Крамовий лантухом упав на стілець, схопив голову руками. Почувши на собі доторк місячного проміння, одсунувся од столу в темний куток.
— Що трапилось? — тривожно запитав, не спускаючи очей з пожовтілого, як старе сало, обличчя Крамового.
— Кошовий нарізався. Докопався до багатьох справ… Сьогодні мене з партії викинули. Боюсь, щоб іще діло далі не пішло…
— От тобі й твоя хвалена обережність. На Горицвітові спіткнувся?
— І без нього пеньки знайшлися. Ти ще не знаєш Кошового.
— Та трохи знаю, — задумався Крупяк. — Тобі вже тут у районі не всидіти.