З новим хвилюванням ми слухали сьогодні Красну площу і Інтернаціонал».
Надворі загупали кроки. Незабаром Іван Тимофійович, мокрий, неначе хлющ, широко увійшов у хату. На підлозі зразу зарясніли гнізда слідів. Дмитро неохоче відірвався від щоденника.
— Марійко, в тебе якась переміна знайдеться? Обкис, як біс.
— Іще б не обкиснути. Валандається десь до півночі. Нема того, щоб у пору прийти. Знову на нараді сидів? — по звичці, наче з огудою, заговорила.
— Не на нараді, а в стельмашні.
— Досі в стельмашні? Щось нове видумували?
— Робили грабки. Злива прибавила роботи косарям.
— Ти б і мені серп погострив, а то вже порябів од іржі.
— Може в'язати підеш?
— Еге, так і піду. Я ще копу на такій озимині заіграшки нажну, а молодь хіба так уміє серпом орудувати? Їй і вчитися за машинами не було на чому. Ну, переодягайся вже.
Іван Тимофійович прояснився, побачивши Дмитра.
— От за кого Іван Васильович згадував! Ану, показуйся на світло. Чув, чув, який твоя бригада передзвін підняла. Вірно робиш, Дмитре.
— Що Іван Васильович казав про мене? — підійшов ближче до тестя.
— Дзвонив, щоб ми полеглий хліб косили грабками з одним залізним зубом, бо чотиризубці утовчене стебло не візьмуть.
— І тут допильнував, — промовив з пошаною.
— Допильнував… Згадав, як ти йому колись зі смаком про косовицю розповідав. Це в Кадібці було — клевер ти косив там. Надіється, що будеш кращим косарем.
— По всьому колгоспу?
— Ні.
— По району? — здивувався Дмитро.
— По області.
— Ого!
— Перелякавсь?
— Та ні, — задумався, проймаючися теплим дрожем. — Але поміркувати є тут над чим.
— Міркуй, я поки переодягнуся. Чи тобі вистачить думати до кінця жнив?
— І вічно ти нападаєш. Чим-небудь, а колупнеш! — вступилася за зятя Марійка.
— Хе. Більше не буду, — Іван Тимофійович жартівливо відступив назад, а Дмитро усміхнувся.
— Тату, мені кісся треба змайструвати.
— От тобі й бригадир! — здивувався Бондар. — 3 чим ти думав завтра вийти в поле? З начальницькою поважністю?
— Зі старими грабками… Смаку ще не розібрав. А тепер варто над новими подумати — по моїй силі. Так — на метрів три з половиною. Щоб покіс був, як покіс!
— Пішли до стельмашні! — засміявся Бондар.
— Ти б хоч переодягнувся, старий! — накинулася на нього Марійка. — Вічно йому ніколи.
— І чого ти гримаєш? Все одно знову промокну наскрізь. Ще вслід за нами побіжи… Ну, Дмитре, змайструємо разом такі грабки, щоб усі дивувалися, — уже в сінях загримів голос Івана Тимофійовича.
— Іване, Дмитре, перекусіть трохи гарячого.
— Пізніше, стара… А злива стихає. Хмар поменшало. Ну, побачимо, що з нашого діла вийде. Кісся зробимо, неначе скрипку.
Уже краплинками роси біліли зорі, коли Дмитро і Іван Тимофійович вийшли з стельмашні. В низинах іще мелодійно співали струмки, просочуючися в темінь, вони розмивали її, і над землею починали коливатися попелясті смуги.
Ранок був із сонцем, з шматками розметаних хмар, з високим співом промитого синього неба. На світлих нивах зрідка морщилися плямисті тіні, островами відпливали у далечінь і зливалися з островами лісів.
Біля комбайнів уже метушилися молоді комбайнери: на найнижчий зріз установлювали різальний апарат хедера. Коло кузні жаткарі так відрихтовували сегменти, щоб вони прилягали до пальцевих платівок, точили запасні ножі. Побачивши Дмитра з новими грабками, вони дружно розреготалися на всю вулицю. З кузні повибігали ковалі і теж, взявшися в боки, заколивалися від сміху.
— Агрегат Дмитра Горицвіта!
— Чи то самоскидка, чи вітряний млин, — ніяк не второпаю.
— Дмитре Тимофійовичу, скільки думаєш викосити?
— А на своїх лобогрійках добре нагрієте лоби, поки переженете мене.
— Змагаємось?
— Можна.
— Дмитре Тимофійовичу, ти ж хоч кінцем кісся хмару не поколошкай, бо знову дощ піде.
Перевіривши роботу бригади, Дмитро підійшов до облюбованої ділянки.
Золотисті сонячні долини уже були наповнені рухливими постатями колгоспників, гомоном, веселим передзвоном. Навколо зацвітало яскраве святкове вбрання молодиць і дівчат. Пофиркуючи бризками, промчала машина з в'язками перевесел; десь, зовсім недалеко, високий спів коси наздоганяв пісню жайворона і м'яко розсівався в схиленім полі. Біля самого небосхилу розкинувся білий табір хмар, на їхньому тлі чітко пропливав комбайн.