Мовчки і строго сколихнулись бійці, кожен зайняв своє місце, суворо вдивляючись у далину, що вже виклублювала неясний гуркіт.
Григорію зараз не треба було куцьорбитися біля телефону. Він із зв'язківцями туго скручував кабелем по чотири гранати: одну, центральну, ручкою до себе, а три — ручками в протилежний бік. Сьогодні, тепер надходив справжній день перевірки його на звання радянського воїна, радянського патріота.
З гранатами, гвинтівками і запалювальною сумішшю бійці взводу управління займають оборону. Місце Григорія припадає осторонь крайньої гармати — охороняти спуск від яру. Швидко, підрубуючи плетиво коріння, викопав щілину, найзручніше розложив біля себе все озброєння…
Стрімголов на дорогу вискакують танки.
Вогневики заколивалися біля гармат.
— Підпустити ближче! — лунає голос Тура. — Почнемо зараз розхитувати мозки фашистам.
Поволі з німою погрозою заворушилися гармати: навідники повертали чорні жерла на ціль.
Важке передгрозове затишшя нависло над батареєю. Строго застигли гармаші, вбираючи очима смужку рухливої далі, яку випрасовували важкі машини. Громом пролунала команда:
— Першому по головному! Огонь!
Птицею затрепетав, розкрилився вогонь навколо жерла, і гнівно, неохоче ворухнулось узлісся під ногами артилеристів.
І раптом сама земля, чорна і страшна, підіймає першу залізну потвору на диби і відкидає вбік.
Не спиняються інші. Гуде і перегойдується півколами ліс під ногами гармашів: то вниз, то вверх. А тупі жерла гаубиць, рвучко здригаючись, викидають і викидають із себе снопи вогню, неначе з наболілих розпечених грудей.
Ще дві потвори зупинились, піднімаючи вгору високі прямі стовпи диму. Та не спиняється решта. Клацаючи натертими до блиску траками, вони летять на батарею. Неначе буря вдарила біля Григорія. Гарячий гул розлігся по узліссі, і середня гармата злетіла вгору. На деревах повисли шматки закривавленої одежі, застогнала яруга.
— Дай в'язку! — блідність миттю розповзається по всьому темному обличчю Лавриненка. Хриплячи і лаючись, схопив гранати і поповз понад болотом вперед.
— Назад, Лавриненко!
— Комбате, інакше не можна! Дай умерти по-справжньому! — стрівся очима з командиром батареї; обливаючись кров'ю і потом, поповз далі.
Осколком збило панораму на гарматі Федоренка.
— Я й без приборів зможу, товаришу лейтенанте! — Федоренко з надлюдською силою і вправністю сам повернув гаубицю і наступним пострілом зупинив другий від головного танк.
— Добре, воїне! Дуже добре! — не втримався Тур, і зразу схопився за голову: ще одна гармата вибула із строю. Біля неї лежали вбиті; відповзали поранені, приминаючи і закривавлюючи траву.
Не проскочив і головний танк: із осоки висунувся Лавриненко і ліг на дорозі.
З розгону наскочила машина на нього, стрибнула вгору і нерухомо осіла в п'ятдесяти метрах від батареї.
За танками з'явились мотоциклісти; тиркочучи автоматами, звивисто мчали по дорозі. Бійці взводу управління погнали їх назад. Не встигли втекти автоматники, як кілька самольотів налетіло на рештки батареї, а з-за лісу знову посунули танки, врізаючись у вузький кинджал дороги, затиснутої болотом і яром.
Григорій, схопивши гранати, біжить уперед, бачачи перед собою рухливі білі кути роздвоєних хрестів на землистому танку.
— Куди летиш! До мене! — хрипить Федоренко. Григорій зупиняється. Біля навідника вже нема жодного бійця.
— Подавай снаряди!
Він з розгону кидає снаряд у сизодимчастий гвинтовий отвір і затуманеним зором бачить, як Тур із гранатами спішить до взводу управління.
— Накрився один! Давай іще снаряд! Повертай правило! Та скоріше! — і Григорій наче зливається в єдине з Федоренком, намагаючись розпізнати кожний його рух.
Іще постріл — і передній танк закрутився на одній гусениці, закривши вузьку дорогу.
— Повернули і прямо в болото! Зав'язли, як баби в глині! Ти дивись! Дивись, Григорію!
— Бачу, Петре, — стирає з чола кіптяву. Ревуть машини і не можуть вискочити з болота. До них уже спішать кілька бійців. Махнув рукою, неначе однокрилий вітряк, гармаш Петров — темінь охопила танк. Біля Тура підвелось кілька бійців. Воєнною розверженою дорогою ідуть вони вперед і залягають біля яру, готуючись стріти новий наступ автоматників…
— Давай, Григорію!
— Даю, Петре, — вивернув з ящика снаряди.
— Ех, закурити б…
— Навіть завалящого бичка нема, — ще раз перетрушує кишені Григорій.