З-за рогу вискочила машина з охоронцями обергрупенфюрера, а за нею легко влетів у розчинені ворота новенький «опель-капітан».
— Хайль! Хайль! — недружно, проте голосно привітали його.
Самозадоволений, напомаджений, з наклеєною усмішечкою Карл Фішер по-спортсменському вилетів з машини і, набираючи гордовитого вигляду, побіг по східцях в прийомну коменданта. Під його кітелем легко означались рухливі лінії живота.
Не встигли всі розсістися навколо стола, як владний і впевнений голос по вінця переповнив кімнату; обергрупенфюрер іноді зупинявся, сам з охотою прислухаючись до власних слів.
— Мій фюрер наказав перемогти Росію, — впивався своїми модуляціями обергрупенфюрер, і за його промовою якось так виходило, що фюрер ледве не йому, Карлу Фішеру, наказав перемогти непокірну країну. — Воля мого фюрера — закон. Наша непереможна армія, мов ніж у масло, врізається в життьові простори сходу, які мають стати продовженням третього райху. Так, фюрер ще раз віддав долю Німеччини в руки німецьких солдатів. Солдати наші з славою вмирають на фронті. Але вони без слави гинуть на завойованій території. Ви читали директиву райхсміністра окупованих східних областей про те, що Україна повинна розглядатися як знищена країна. Одначе в цій знищеній країні знищується цвіт нашої армії. Парадокс, але це так. З ввіреного вам крайсу ми вивозимо не хліб, не худобу, не птицю, а вбитих солдатів. І найстрашніше навіть не партизани, а те, що населення розглядає нас тільки як ворогів, воно не хоче співробітничати з нами От де треба населенню втлумачити святі слова його святості, найблаженішого і непогрішимого папи Пія XІІ: «Любов до ворога — найвищий героїзм».
Обергрупенфюрер помітив, як переглянулися Крупяк і Крамовий; вважаючи, що він зрозумів їх, продовжував:
— Якщо тут незручно спиратися на слова його святості, треба їх приписати якомусь вашому святому… Церкви відкривайте, відшукуйте гідних богослужителів. Ви, панове, надіюсь, розумієте мене. Більшовицьку розгалужену агітацію ми повинні якщо не знищити зовсім, то хоч нейтралізувати всіма засобами, і одним із таких засобів може стати церква… А на боротьбу з партизанами раджу зараз кинути українську поліцію.
Обличчя в Крупяка витягнулося, поблідло, оберлейтенант мимоволі здвигнув плечима, а Обергрупенфюрер гордовито усміхнувся.
— Нам бактеріологія доводить, що є такий живий вірус — бактеріофаг, він антагоніст мікробів — знищує їх. Хай таким протипартизанським вірусом у вашому крайсі буде поліція пана Крупяка. Хай вона, назвавшись партизанами, іде по селах, забирає що їй захочеться, скільки захочеться, як захочеться, себто супроводжує це ефективними заходами: кров не повинна спиняти — вона виховує сильні серця. Так ми відсіємо населення від партизанів.
— О, колосаль! — захоплено і здивовано вигукнув оберлейтенант.
Випещене обличчя Фішера самозадоволено ширшає.
— Продумайте план операції. Вам, пане Крупяк, треба підібрати самих надійних, найнадійніших виконавців. Нам краще каральної експедиції може допомогти живий вірус пана Крупяка.
— Пана обергрупенфюрера, — шанобливо поправив військовий комендант, викликаючи схвальні і догідливі усмішки на обличчях присутніх.
В чепурненькій, заставленій снопиками пашні і зілля комірчині Сергій Олексієнко навчає свого молодшого брата підривної справи. На підлозі лежить саморобна скринька з толом, з просвердленого віка поплавком стирчить взривач. В кутку комірчини невдоволено клокає самогонний куб — хлопці замаскувалися за всіма правилами.
— Сергію, значить, можна сюди і капсуль-детонатор з гранати вставити? — ще раз перепитує задиркуватий Славко, помічник секретаря підпільної комсомольської організації по диверсійній роботі. — Це діло ми роздобудемо.
— Де? — недовірливо дивиться Сергій на брата.
— У німців, де ж інакше? — так говорить Славко, наче дорікає братові за недогадливість.
— База підходяща, — погоджується Сергій. — Коли план визріє, порадитеся зі мною. Щоб мені без всяких дитячих забавок.
— А я… Сергію, ми хочемо насамперед один місточок зірвати.