— Смерть для нас, як череп для доктора Фауста, є джерелом пізнання. Вона живе поруч з нами, але ж вона нас роїть, годує, одягає і підносить угору.
Одначе, тут, на сході, сила афоризму почала в'янути, і Карл Фішер уже не так часто і охоче повторював саме слово смерть: одна річ, коли він її насилає на міста і села, і зовсім інша |права, коли вона чатує на тебе, як на цих асів, що за якусь вилину перетворились на купу безформного м'яса і кісток…
Система, строга логічна система — це була основа роботи Фішера; він був зв'язаний з нею, як гусінь з листом, він живився нею і залишав свої сліди, навіть не розуміючи огидливої потворності їх. Свою систему він порівнював із злагодженою, складною роботою архітектора, який починає роботу планом, а закінчує вже прикрасами, ліпленням чи гордовитим стильним шпилем.
Але тут, на хмурому сході, розпадалися усі системи і стилі, перетворюючися в ті стилістичні вправи, які самому треба було знищувати, щоб мати менше неприємностей.
Будучи хитрішим і розумнішим за інших працівників таємної поліції, Карл Фішер, з болем відкинувши на деякий час свою систему аналізів і умовиводів, вирішив перейняти стиль роботи радянських людей, найти механіку, зліпок їхньої системи. Ніколи в житті не доводилося стільки працювати, як тепер, ніколи не приділяв стільки уваги книжкам, подіям, побуту, окремим епізодам, бо з деякого часу почала гризти тривога: відчував, що тінь його слави катастрофічне бліднішає і вкорочується. Та не тільки це лякало Карла Фішера, — на жаль, існували й глибші причини, над якими треба було замислитися. Адже гітлерівське військо, його першокласна колосальна техніка, давно пересікши Волино-Подільське плато, вже наближалося до Москви. Про це без угаву, перебільшуючи успіхи третього райху, трубило радіо, газети, поліція, старости, |, але це не підточило силу радянських людей. З кожним днем; ставало тяжче боротися з ними, в багатьох селах і навіть районах панувало цілковите безладдя, вірніше там діяло більшовицьке підпілля, якого фашисти ніяк не можуть обезголовити.
Як і чим зупинити страшну стихію?.. О, коли б фюрер міг розгадати цей знак Духа Землі! Так, іноді, сам побоюючися цього, Фішер порівнював свого фюрера з тим старцем, що викликає привид духа і в жасі тремтить перед ним…
— Вас фюр тойфельцойг! Вас фюр тойфельцойг! 11 — знову згадав аварію самольота, четверту в цьому місяці. — І як хитро зроблено! Хто б міг додуматися, що цей кривий пристаркуватий чолов'яга, цей сумирний Данило Костюк підрізає троси стабілізаторів? Це знову робота невловимого Павла Савченка. По кісточці розберу, по жилочці витягну слова з Костюка, а зв'язок з підпіллям мушу знайти. На аеродром вони аби-кого не пошлють.
Може він навіть член підпільного обкому і викаже самого Савченка?
Заколисувало. Приємні видіння підходили ближче, а коли пополудневе сонце, вискочивши з-за хмар, заколивало тінню його машини, обергрупенфюрер чогось усміхнувся.
Авто підходило до мосту. Примруженими очима Карл Фішер угледів, як, мимохідь поглянувши на нього, в напрямі до старого міста пішов сивий стрункий чоловік в засмальцьованій кепці, з важким французьким ключем у руці. І ніколи б обергрупенфюрер не подумав, що це був невловимий Савченко.
Карл Фішер по дорозі в гестапо заїхав до слідчого в особливих справах, який сьогодні виїжджав одпочивати в Німеччину. Вимотавшись у розшуках більшовицького підпілля, гостро сприйнявши невдоволення вищого начальства, переживши смертельний страх під час партизанського нападу, вишколений, підтягнутий Курт Рунге захворів — виявилося, що в нього понижена бар'єрна функція печінки, порушена водно-солева і кислотно-щолочна рівновага.
— Це Волино-Подільське плато в печінках мені камінням сіло і порушило рівновагу, — невесело вчора пожартував Рунге, запрошуючи Фішера на обід.
Підійшовши до дубових окованих дверей, Карл Фішер почув знайому мелодію: «О, коли ти бажаєш віддать своє серце».
Пожовтілий і підпилий Курт Рунге, з очима кольору згустків жовчі, радісно заметушився біля Фішера; в накуреній кімнаті задзвеніли бокали і ножі. А коли гості пооб'їдалися, залунали сентиментальні пісні домашнього затишку і кохання. Фішер почав підспівувати, потім, зворушений давніми мелодіями, попрощався з гостями і Рунге.
— Видужуй і приїжджай, Курте, — стиснув його в обіймах.
— Навряд чи хвороба дозволить, — тільки тепер напіводверто виказав Рунге свої потаємні думки.
— Третій райх дозволить і… заставить! — різко процідив Фішер і стрункіше звичного, з усією пошаною до своєї особи, вимарширував із квартири Рунге.