— Ти не спіши. Ходім в землянку, добре розтолкуй. А як поїзди підривати? Можна?
— Поїзди? — задумавсь Тур.
— Ну, да, поїзди. Машини нам менш потрібні. А поїзд спихнути з рейок — це щось значить.
— Треба подумати.
— Думай, комісаре… Поки не надумаємось — і на обід не підемо, — міцніше прикрив рукою двері. — Ти розумієш, яку ми силу матимемо, коли почнемо поїзди підривати? — ще не міг втихомирити нових сильних почуттів, хоча вже до болісної напруги пригадував свою минулу учобу на терзборах, поринав у роздуми, як можна використати нову зброю. Як йому зараз хотілося опередити Тура! І думки запрацювали з незвичною швидкістю і яскравістю.
— Розумію. Ці авіабомби нас можуть міцніше з народом зблизити. Народ почує нашу, силу, сильніше підтримуватиме, сміливіше йтиме в партизани.
— Ти так дивишся? Я й не подумав над цим. Вірно, комісаре! Ти ширше міркуєш. Могорич із тебе! — і, хвилюючись і радіючи від нового прояснення, запитав: — А що коли авіабомбу закопати під рейку, в отвір вставити, як ти кажеш, 45-міліметрову міну, а перед міною покласти в дощаний жолобок колоду з двома довгими шнурами. Потім відповзти чимдалі, а коли поїзд під'їде до авіабомби, сіпнути за шнурки. Колода вдарить по взривачу, ну і підійме поїзд угору. Чи як ти думаєш? — допитливо не без тривоги подивився на Тура.
— Мотузяна техніка?.. Це, звичайно, не останнє слово науки, але поки і цю техніку можна і навіть варто пустити в хід, — здивовано подивився Тур на Горицвіта. — Ця догадка варта чогось. Могорич із вас, товаришу командире.
— Оце добре! — щиро, не приховуючи радості, усміхнувся Дмитро.
— Такими авіабомбами ми і свій табір огородимо від непроханих гостей. Треба вибрати місце на залізниці, де менше варти…
— Спробуємо завтра?
— Спробуємо, — охоче погодився Тур. — Зараз пошлемо на залізницю розвідників і зв'язківців. Треба строго їм наказати, щоб ніде не зчепилися з засідками чи заставами, обходили їх тихіше тіні, а то дуже гарячі наші розвідники. Чи не з командира беруть приклад?
— Значить, лише післязавтра доведеться трощити рейки? — промовив з жалем.
— Не терпиться винахідникові?
— Не терпиться, — аж зітхнув. — Цієї ночі, мов свята, чекатиму. Вона зразу збільшить план наших робіт.
— Розумію, як тяжко буде пережити колгоспнику безпланову ніч. Співчуваю, але нічим допомогти не можу, — удавано й собі зітхнув Тур, засміявся.
Незабаром Дмитро скликав партизанів на нараду.
— Товариші народні месники! Нарешті ми маємо змогу приступити до важливої роботи: будемо підривати ворожі поїзди.
Схвальний гул покрив його слова.
— Післязавтра вирушаємо на залізницю. Хто бажає, крім підривників, піти на завдання? — і схвально кивнув головою, коли всі до одного партизани підняли вгору обвітрені долоні, а деякі голосували й обома руками.
Після Дмитра виступив Тур. Твердо і чітко пояснив, як треба провести нічний марш, щоб непомітно проскочити крізь плетиво ворожих гарнізонів, застав і патрулів.
— І накурюйтесь зарані, бо за весь шлях ні разу не доведеться затягнутися, — попередив комісар…
Настала довгождана ніч. Більшість партизанів, пройшовши тридцять кілометрів від табору, були на залізниці, що врізалась в невеликий чорнокленовий гайок. Дозори з двох сторін охопили на два кілометри залізницю, поки Тур з двома підривниками приладнував бомбу і жолобок. Обережно розмотуючи шнури, пішов у лісок і ліг у невеличкий окіп.
Пустився дрібний, ріденький дощ. Димчасті хмари низько пливли над землею, затягуючи сірі просвітки неба, що заховало місяць, а тому й перехитувало убогими блідими тінями.
Дмитро неспокійно вдивлявся в імлисту далечінь. Тривожився, пригадуючи загибель Івана Стражнікова. Непокоївся і Олекса Слюсар, не відходячи від командира. Нарешті на станції загудів поїзд; а згодом, коли Дмитро приліг до землі, почув неясний перестук металу. Партизани кинулись від залізниці.
Тур очима свердлив темряву. Здавалось, поїзд, нагнітаючи шум, ішов прямо на нього. Ось із труби паровоза сійнулася вгору жменя іскор, міцніше обізвався чіткий перестук заліза… Пора!
Він з силою смикнув шнурок.
Іще побачив, як блискавкою спахнуло жовтогаряче полум'я, і швидко впав у окоп. Вибух наздоганяє його. Трясуться і обсипаються стіни окопу; щось важко гупає, скрегочуть, тріщать вагони, і крики жахливо вплітаються в могутнє «ура!».