— А я на вашому місці, діду, сидів би в землянці і не рипався у таку далечінь, — проворно, перехиляючись з одного боку на другий, витанцьовував Олекса Слюсар.
— Оце вірно, — погодився Пантелій Жолудь, — сиділи б, діду, біля вогнища та й майстрували б щось собі.
— А я таким хитрим, як ти, барило заткнув би. Ото був би чіп — і на людей горілкою не дихав би, — добродушно відповів Хмара Пантелію. — Ти б краще Соломію не пускав у таку дорогу.
— Діду, за що така немилість? Хіба я вам не вгодила, — промовила нарочито зобидженим голосом Соломія.
На станції прогудів паровоз, і з півночі неначе пожежа піднялась. Ось вона, прориваючи небо, почала напливати на гайок; димчасте сяйво прожекторів заколивалося хистким шатром, з кожною хвилиною наближаючись і збільшуючись. З темряви двома розплавленими стрілами чітко зметнулися рейки, настирливий перестук уже будив луну. Незабаром затанцювали, закружляли в лісі переплетені тіні, і партизани попадали на землю. Кілька кулеметних черг вдарило по ліскові, і кулі, просвистівши, як дятли, застукали по стовбурах дерев.
Коли бронепоїзд пройшов, Кирило Дуденко зскочив з землі і, ставши біля авіабомби, для чогось пригрозив йому кулаком. Потім звернувся до Дмитра:
— Товаришу командире, пустіть мене! Я зараз проголосую йому авіабомбою.
— Почекай. Не гарячись. — Дмитро пильно вдивлявся в далечінь. Він перший побачив, як з півдня блиснув синім лезом другий вогонь. Незабаром два сяйва на мить злилися в одно, роз'єдналися велетенською вісімкою, і знову по рейках пішов ритмічний перестук.
— Жаль, але за двома зайцями нема чого гнатись. Зараз треба відрізати один бронепоїзд від другого і приступити до діла, — зосереджено промовив Тур до Дмитра.
— Ти наче у моїх думках побував, Туре… Пантелію, чи не можеш зі своїм підсвинком пробігти до самого роз'їзду? — напівжартома звернувся до Жолудя: полюбив цього дужого хлопця і за неперевершену сміливість і за веселу вдачу, що чимсь нагадувала Варивона Очерета. І ваду мав ту саму, що й Варивон, — любив випити.
— Єсть пробігти до самого роз'їзду! — з готовністю відповів Пантелій, витягуючись перед командиром. — Це що — треба шелесту наробити?
— Не догадався?.. Бери Дуденка, Слюсаря.
— Біжу, біжу! Це так перепитав, а догадався зразу. Ви ще не знаєте мене! — І, підхопивши на плечі мішок з п'ятдесят кілограмовою бомбою, швидко мчить на північ. За ним з автоматами напоготові біжать Слюсар і Дуденко.
Коли бронепоїзд почав наближатися до невеликої групи партизанів, вони попадали на землю, прикрилися білими ряднами, а потім щодуху метнулись до залізниці. Саперна лопатка, дзвякнувши, вдарилась в промерзлий пісок; він закурився, швидко розлітаючись в усі сторони.
З Пантелія струмками полився піт і аж шкварчав, втискаючись густими віспинками в матовий сніг.
Приблизно в чотирьох кілометрах від роз'їзду партизани під командуванням Тура вкопали під рейки три авіабомби, приладнали дошки і відійшли у лісок. Незабаром на півночі окреслились снопи прожекторів, прогримів вибух біля самого роз'їзду, і через кілька хвилин на півдні затремтіло полохливе сяйво. Бронепоїзд летів прямо на міни. Уже в міцному мертвому світлі окреслились його приземлисті масивні контури. Паровоз із двох боків був стиснутий бронійованими вагонами і звичайними площадками. Ось він уже, розсіваючи свинець, вилітає до замінованого поля.
Чуючи, як стугонять прожилки на лобі, стукає в голову кров, дебелий Іванець смикнув за шнур і зіщулився у рівчаку.
Величезним зубцюватим сяйвом, якраз посередині, освітився увесь бронепоїзд. Після вибуху затряслася земля, неначе її хтось за груди затрусив, і заскреготало, задзвякало залізо, а в небо з труби сійнулись мільйони дрібних іскор. Розлетівся паровоз, а вагони і площадки перелякано метнулися бігти в протилежні кінці. У вагоні, що був попереду паровоза, вибухова хвиля вирвала бронійовану передню стінку, повбивала всіх фашистів, а з площадки все розметала і порозносила. Після короткого бою з фашистами партизани кинулись до вагонів, що були позаду паровоза. Переступаючи через трупи, освітили електричним ліхтариком вагон, і Соломія радісно вигукнула:
— Гармати стоять! — і метнулась по східцях до Тура, що зупинився біля розверженого паровоза.
Справді, у вагоні було дві 47-міліметрових гармати на резиновім ходу. І очі Тура зайнялися радісним блиском.
— Буде у нас своя партизанська артилерія. Ану, хлопці, витягайте цих дівчат на білий світ, — з хвилюванням і любов'ю відкрив замок гармати. — Тебе, Соломіє, розцілувати мало за таку знахідку, — любовним усміхом і потайним запитанням війнуло в його очах.