— Коли б побільше таких скибок було накраєно.
— Новини часто доводилось виціджувати із запроданських газет…
— Ну, цю прогалину тепер можна заповнити. Ми не тільки слухаємо Москву, а й зв'язок налагодили з нею.
— З ким?
— З Українським штабом партизанського руху, — і Іван Васильович повідомив гостям багато значних новин.
Спати Дмитро не лягав до самого світу: жадібно розпитував і про події в Радянському Союзі, і про міжнародне становище, і про роботу партизанського з'єднання. Кожне слово, сказане Кошовим, було значуще, за ним відчувалося життя Великої землі, до якої Дмитро тепер так тягнувся, як соняшник до сонця.
За звичкою Дмитро навідався до коней. Десь за північ перевалило, бо Стожари уже сяяли на заході. І ліс, і фіолетові тіні, і зоряна ніч — все було урочисто прекрасним, зрозумілим і близьким-близьким. Недалеко від штабної землянки — почув підземний гул. Розправляючи охолоді плечі, повільною ходою попрямував на приглушений звук.
— До наших першодрукарів у гості? — усмішкою зустрів його той самий чорноокий воїн, який ще кілька годин тому намірявся гвинтівкою.
В підземній друкарні біля двох ручних станків працювали літні партизани. Саме друкували наказ Верховного Головнокомандуючого про перемогу під Сталінградом і відозву до поневоленого народу.
Біля секретаря партбюро Гірника тісним колом сиділи молоді партизани-зв'язківці. Радістю і завзяттям горіли їхні очі. Воїни жадібно ловили кожне слово старого більшовика про торжество сталінської стратегії.
— А тепер, товариші, несіть сталінське слово перемоги нашому народу, — підвівся з куцого обземка Гірник.
Партизани тихо і урочисто почали з його рук брати невеличкі пачки листівок.
Короткий міцний потиск руки, останні слова поради і прощання — і вже розходяться воїни скрипучими снігами на всі чотири сторони світу. Уже світанком околишні села знатимуть сталінський наказ і святкуватимуть перемогу зі всією країною.
Попрощавшись з Гірником, який почав працювати над текстом нової листівки, Дмитро попрямував до штабної землянки.
Іван Васильович, наморщивши лоба, сидів над заваленим паперами столом.
— Дмитре, ти партизувався? — несподівано запитав йою Кошовий.
— Партизувався, Іване Васильовичу, — і ясно подивився у вічі командиру. — То пам'ятний день у моєму житті. День першої перемоги нашого загону, значної перемоги.
— І твоєї перемоги, — промовив значуще Іван Васильович. — Це добре, Дмитре. Ти знаєш, що сказав товариш Сталін відомому ватажкові партизанського руху Сидору Артемовичу Ковпаку? Командир партизанського загону в тилу ворога є представником партії і радянської влади. Розумієш, до чого зобов'язує нас така довіра?
— Розумію… І тут товариш Сталін не забув про нас, — тихо і схвильовано відповів Дмитро.
— Ворога справно б'єш, Дмитре? Не засиджуєшся в дівках?
— За це не сумнівайтесь, Іване Васильовичу, працюю по совісті. Може не все воно виходить, як хочеться, ну, та це друге питання… І ще чому навчав товариш Сталін?
— Головне — міцніше тримати зв'язок з народом, підтримувати його дух і черпати звідти нові сили. Вороги не тільки мучать його, а й отруюють свідомість. Сам знаєш про всякі провокаційні чутки. Тепер нам так треба повести роботу, щоб все населення знало про наші успіхи і йшло з нами бити ворогів. Ми поки що, як сказав товариш Сталін, другий фронт.
— А справжній другий фронт хитрує, наче баришник? — хмуро запитав Дмитро.
— Тут гірше, аніж хитрощі.
— Коли б нам радіоприймач?
— Самі винні, що досі не дістали. Ну, спати пора. «На добраніч та всім на ніч» — це, здається, твоя любима пісня.
— На добраніч.
Але Дмитро навіть на мить не заплющив очей цієї ночі.
Сколихнулися давні літа молодості, поєдналися з широкою течією нинішніх подій, і добре стало на серці Горицвіта, бо і зустріч з Кошовим, і останні радісні події, і ця нічна розмова у землянці були передвісниками людського і його особистого щастя, як небесний льодоплав є передвісником справжнього льодоходу і весни.
Через три дні, попрощавшись із Кошовим, Дмитро з п'ятьма партизанами рушив до свого загону. В основному штаб з'єднання вирішив перебратися до Городища, в значно більші ліси, але на всякий випадок послав своїх посланців, щоб іще краще ознайомитися з новою територією, на місці розпланувати розташування загонів.
X
Після величної Сталінградської епопеї, відгуки якої весіннім громом сколихнули всю окуповану територію, посилився приплив до партизанських загонів. По всій Україні зростала і зміцнювалась віра в близьке звільнення од неволі. Вістки, одна надійніша від другої, наповнювали радістю серця і підіймали народ на боротьбу.