Спочатку по дорогах навколо дібров, стріляючи з гармат, промчали танки, потім машини, набиті піхотою. П'яні пісні уривчасто долітали до лісу, опоясаного партизанськими постами. Кожен пост складався з двох кулеметників, спостерігача і зв'язківця. Основні ж партизанські сили були в глибині. Кожен загін займав свій сектор оборони. Роти, що раніше були розкинуті одна від одної на кілька кілометрів, з'єднали в єдиний кулак.
Першим відступив у глибину березини пост Макаренка, коли, підминаючи молоді дерева узлісся і ригаючи вогнем, посунуло з поля п'ять танків. Ударив Макаренко по передній ' потворі з двадцятизарядного польського кулемета; заляскотіли кулі по броні, але машина вперто продовжувала просуватися вперед. Із штабу загону назустріч танкам вислали бронемашину. Одначе цього дня Підвисоцькому не довелось показати своєї майстерності: середній танк наскочив на авіабомбу, перетворену на міну, і, охоплений полум'ям, підстрибнув, а потім важко осів на розвержену землю. Решта танків повернула назад. Макаренко знову зайняв своє місце на узліссі, вганяючи в гніздо кулемета нову касету, набиту німецькими набоями.
Дмитро з узлісся добре бачив у бінокль, як поля захрясали сірими німецькими і жовтими мадьярськими мундирами, як встановлювалась удалині полкова артилерія, прибували автомашини, а сапери мінували поле, щоб ніхто з партизанів не зміг вискочити із смертельного кола. Прикидав у думці, звідки має початися наступ, і чув у душі той терпкий неспокій, який зникає, коли вже весь втягнешся у бій і нема тобі часу навіть стерти з лоба докучливий їдкий піт.
І не стільки турбував його тепер самий бій, скільки беззахисні люди, родини партизанів, його сім'я, — усі, що довірили життя своїм захисникам. Куди з ними дітися? Опівдні на його ділянку пішли мадьяри.
— Товаришу командире, дозвольте нам провчити їх, — підійшов Пантелій Жолудь, одягнений в жовту мадьярську форму і чорні черевики. Позаду нього зупинився Янош Балог. — Тільки накажіть нашим, щоб помилково не застрочили по нас.
Діставши дозвіл, партизани метнулися вперед. Пантелій змінив у патруля свій автомат на німецький і перший підповз до самої дороги.
На узліссі з'являються мадьярські дозорці. До Пантелія і Яноша наближається примхливо вигнутий живий ланцюг. З гвинтівками і красивими, неначе ляльковими, карабінами йдуть мадьяри своєю характерною журавлиною ходою, присідаючи і витягаючи шиї. Так само по-журавлиному підвівся, дибнув два рази Пантелій, пальцем кивнув карателям і притулився до дерева. Його прийняли за розвідника, і зразу, стискаючись, частина ланцюга попрямувала до хлопця.
Доки ж вони будуть їх підпускати до себе? — хвилювався Дмитро, чуючи, як біля нього шелестить трава — партизани повзуть до узлісся назустріч мадьярам. Уже залишилося метрів тридцять, двадцять п'ять… двадцять… До Пантелія заговорили. Чорт! Сам себе загубить!.. Уже нерішуче зупиняється офіцер. Враз підкидає до плеча блискучий буковий карабін. Але Пантелій випереджує супротивника — прямо в упор проводить автоматом, раз і вдруге. І тягучі стогони змішалися з одичалим криком:
— Мадьор партізанок! 17
Неначе хочучи обкрутитись навколо себе, падає на землю офіцер. І в цей час партизанський огонь вириває живі кільця ланцюга, відкидає його назад. Хто ж спробував залягти, — уже більше не підводиться з землі.
Блідий, але веселий од пережитого, до Дмитра швидко підходить Жолудь і вже жартівливо, щоб заховати хвилювання, комічно дибає, перекривляючи ходу ворога. Трохи позаду нього тримається завжди врівноважений Янош Балог.
Партизани негайно ж прибирають зброю і набої, бо тепер чимало воїнів, із нових, лише мають одні берданки.
Розвідка доносить, що найменші сили, і то мадьярські, стоять біля яру, який веде до невеличкої річки, бо за нею починається нешироке, але непрохідне весною болото. Тут навіть поле не заміновано.
З трьох боків по лісах ударила полкова артилерія. Тріщало і охкало розщеплене дерево, глухо гуділа земля, запарували димками свіжі вирви, а перелякане птаство після кожного вибуху то піднімалося вгору, то знову табунцями падало в кущі, недалеко, від одного місця. Коли біля Дмитра почали вибухати снаряди, він скочив у щілину і побачив скуцьорбленого кулеметника Василя Меля, що саме перегортав сторінку розпухлої зачитаної книги.