— Ти що робиш? — здивовано подивився на партизана.
— Чехова читаю. Інтересна книжка, тільки листків нехватає. Зачитали хлопці.
— Знайшов час.
— А що ж робити тепер? Кулеметом до артилерії не дістанеш, а фашист лісу боїться, не йде. Чого ж час марнувати? — і засміявся. — Тут такі меню ловкі складено: порося із хріном, порося без хріну і хрін без поросяти. Я думаю, що ось нещодавно ворогам попався хрін без поросяти. — І знову засміявся.
«Невже йому зараз до книг?» — допитливо подивився. А партизан уже заглибився в читання, усміхаючись і задоволене водячи губами. Проте не забував раз у раз сторожко оглядатися навколо, висовуючи голову з щілини.
Не звертаючи уваги на шалений обстріл, до Дмитра під'їхав Созінов, а трохи згодом і Тур, заклопотаний, втомлений і знервований. Аж здивувався Дмитро, побачивши таким свого комісара.
«Може турбує доля дівчини?» — подумав, підходячи до Созінова, спокійного і зосередженого, що виймав із планшетки карту.
— Чого, комісаре, поблід? — кинув косий погляд.
— Жінки розтривожили. Підняли крик, плач. Вдарить снаряд, так вони не по щілинах біжать ховатися, а збиваються разом. Насилу якось втихомирив. Ну прямо не можу дивитись на бабські сльози.
Лягли на землі перед розстеленою картою.
— Привіз новини із штабу, — зручніше умостився Созінов на траві. — Маємо наказ із Москви від штабу партизанського руху вирватися з оточення і вийти на територію України, окуповану Румунією. Сьогодні ж починаємо марш на південь. Завдання нашого загону — розірвати кільце, дати усім вийти з оточення, а удар прийняти на себе. Маршрут такий: спочатку на Яцьківські ліси, потім виходимо в Чечельницький район, форсуємо річку Рівець — теперішній кордон, і тут, в цьому лісі, — показав окреслене кружальце на карті, — знову сходимося всіма силами.
— Он як, — задумався Дмитро.
— Завдання відповідальне і тяжке, — Созінов для чогось поправив кобуру, ясно стрівся очима з Туром. — Особливо непокоїть, що в нас сотні мирних людей, не звиклих до боїв і маршів…
— Тому нам треба провести бій навально і майстерно, — промовив Тур. — Зараз скличемо партійні збори.
— Зараз же, — тихо відповів Дмитро, уже думаючи над планом операції.
Незабаром із взводів і навіть застав, зосереджено і гордовито, почали сходитися на галяву комуністи.
— Великі діла, братці, надходять, — проводжаючи їх очима, говорили партизани.
— Такий час.
— Над нашою долею думають.
— Над нашою… Як і завжди.
— Перевіряй, хлопці, ще раз зброю, щоб пилинки не було…
Увечері танки почали стріляти ракетами в ліси і незабаром в повітрі закружляли літаки. Пронизливо, холодячи душу, верещали авіабомби, гупали в м'який болотяний грунт, було чути, як вони вганялися в глибінь і аж потім глухо розривалися.
Прориваючись із оточення, ударна група погнала на мінне поле отару овець. Засвітилися рідкі спалахи, прогриміли вибухи, вгору полетіло розвержене, покалічене м'ясо. З жалісливим криком заборсалася темінь, неначе ріка, і нові розриви, наздоганяючи спалахи, половинили перелякану і залиту теплою кров'ю валку. За мінним полем зав'язався бій. Раптом прорвавши німецьку південну лінію, Дмитро фланговими ударами почав ширше розтискати її розведені кігті. Безладний ворожий вогонь, нагнітаючи коловорот гарячого повітря, перехресними дорогами обрушився на партизанів Дмитра, майже не зачіпаючи ворота прориву. Сюди зразу ж за ударною групою потекла голова колони; метнулися патронати. Але в нічній метушні партизани не встигли вчасно вивести родини двох рот.
Чималу паніку своєю несподіваною появою зчинив партизанський броневик, якому вдалося після перших трьох пострілів підбити танк. Коли приголомшений несподіванкою ворог почав опам'ятовуватись, підтягати свіжу силу, партизани проскочили крізь широкі ворота, а загін Дмитра, відступаючи назад, потягнув фашистів за собою до лісу, аж поки знову не зімкнулися кігті оточення. Крива лінія оточення тепер позначалася різнобарвними огнями ракет.
— Маневр проведено блискуче, — підійшов до Горицвіта Созінов.
— Маневр проведено препаскудно, товаришу начальник, — похмуро відповів Дмитро.
— Чому?
— Родини на нашій шиї залишилися, чи ні? Тепер, коли самим доведеться прориватися, вони зв'яжуть нам руки і ноги. Ти знаєш, як жива трава зв'язує плавця?.. Погане діло.
— Може якось вискочимо? — хотів розвіяти важкі думи Дмитра.
— «Якось» — дурне слово, — відповів сухо і невдоволено. — Я ще на командирському розборі повернусь до цієї операції. Завтра вночі ти будеш пробиватися із Симоном Гоглідзе. Трудно буде прорватися. Але Гоглідзе повинен і в самому пеклі знайти прохід. А я залишуся тут із штабною охороною і невеликим прикриттям.