— Приказка не зовсім на своєму місці, — усміхаючись, глянув на червоне від напруги обличчя фахівця.
— З поетичною фантазією працюватиму! — випалив Олег Фадейович, і сміх задзвенів у просторому кабінеті.
Відгриміли кроки в коридорі. З вулиці до вікна перехлюпнулися клапті схвильованої мови:
— Стьогав мене, як сукиного сина. А на душі просторніше стало. Перспектива прояснилася. Це головне!
— Розворушив молоді пориви?
— Іменно так, молодий колего… засучимо рукави.
А в райкомі ще не гасло світло. Над картою району нахилилися дві голови — одна зовсім сива, а друга зовсім чорна. І карта, міняючи свої обриси, вставала в красі завтрашнього дня. Вона, як жива краплина, вливалася в життя усієї Батьківщини, сяючи своєю неповторною красою руху.
Задзвонив дзвоник.
— Я слухаю! — підійшов до телефону Савченко.
— Добрий ранок, Павле Михайловичу.
— Невже ранок?
— У нас уже світає, — заклекотів тихим сміхом голос секретаря окружкому. — Наше місто на верховині стоїть, а ваше — в долині.
— І ми до верховин прямуємо.
— Бачимо. Що нового, Павле Михайловичу?
— Райком послав на постійну роботу в села випробуваних комуністів. Наслідки зримі. Сьогодні провадили кущову нараду колгоспів. Настрій бойовий.
— Гаразд, Павле Михайловичу. Колгоспам наша селекційно-дослідна станція кращим зерном допоможе. До тебе меліоратори приїхали?
— Приїхали.
— Ще дров не нарубали? Не взялися за ставки?
— Їхні пориви думаємо на корисніші діла повернути… Що це за Самопал засів у меліоративному товаристві?
— Не турбуйся. Йому вже більше не доведеться палити ставки. Того й подзвонив… Ні, не ворог він, а пронозливий недоук, що випадково попав на відповідальну роботу й почав упиватися адмініструванням та сумнівними прожектами… Серед інтелігенції ми не досить працювали.
— Врахуємо це і в себе.
— Неодмінно. На вчителів зверніть особливу увагу. Як твій комсомольський колектив поживає?
— Герої. Сам молодієш із ними.
— Твоєї старості не помічав. Нових успіхів.
— Служимо народу. Від Йони Чабану привіт.
— І він не спить? Над картою ворожите? Знаю вас. Передай Йоні, що від його кавалерійських наскоків увесь облземвідділ врозтіч кидається. Терористом прозвали. Хай післязавтра приїжджає — уважили йому. Він з головою «Серп і молот» не рідня, що так побивався?
— Майже брат, бо голова созу «Серп і молот» учасник громадянської війни.
Йона в захопленні ледве не танцював по кабінеті.
— Хоча і попадає мені за наскоки, а, гляди, не забувають Чабану. Порадуєм, порадуєм Бондаря. За нього я вже всім бюрократам до печінок добрався. Коли б тільки хороші коні дістаги — таких собі я Іванові Тимофійовичу не вручу…
Передсвітанок уже сіяв росу, і відгомін невсипучої води висів у співучому чистому повітрі.
— До побачення, Йоно.
— Ремний сенатос, фрате 9.
— Салут Іляні 10.
— Спасибі.
Новий ранок розкрилювався над прояснілою картою міста.
XXXІІ
На дерева і трави випала роса. Згасаючи, червоний вогник погойдує лісові тіні, вихоплює з темряви два сплетені стрункі дубки, освітлює задумане обличчя парубка, що простягнувся на траві обличчям до багаття.
Спокійно в обважнілій вогкій діброві. Біля прогалини коротко заспівав молодий соловей, нагадуючи, що вже десь босими ногами йде туманна осінь і час літу збиратись в далеку путь.
Не спиться парубкові.
Рясно обсіли думки, як восени птиця горобину. Одна перед одною вихоплюються, непокоять розбуджене серце, і ладу не знайдеш у їхній тискотні. Підкинув хмизу, і роз'ятрене, затягнене сизою плівкою вогненне око, невдоволено потріскуючи, охопило димком тонкий сухостій, потемніло…
Учора він знову бачив Югину. І чув, що позаду, на прогалині, мов тінь, стоїть Марта з дитиною, і ніяк не міг відмахнутися від неї — затьмарить іншим образом, а вона через хвилину дасть знати про себе…
Еге ж, учора вузькою дорогою поміж високими стернями він їхав до вітряка.
Назустріч, з клуночками на плечах, ішли з мливом чоловіки, жінки.
— Пізно, парубче, їдеш. Підвіз би мене, — обминає підводу з пошивкою на плечах тітка Дарка, сухорлява вдовиця з запалими щоками та на диво молодими темними очима.
— Коли б знаття, що ви тут, раніше б приїхав.
З-під крил вітряка птицями звивався вітер і могутніми помахами шугав угорі. Грали снасті, м'яко постукував камінь в розпаренім зерні, дрібно стугонів невсипущий кіш.