20. І коли когось винуватимуть, що він не робить того, що може, або вимагає більше, ніж треба, скличте всіх повнолітніх чоловіків і досвідчених жінок і розгляньте справу по розуму й совісті.
21. І запитайте винного, чому він так чинить.
22. І коли він не коїть лиха — лишіть його з миром, але дайте йому тільки найпотрібніше.
23. Але коли він зловживає працею громади й хоче жити неробою, маючи скількись снаги, — проженіть його від себе і не давайте йому повернутися.
24. Сказано-бо єсть: хай будуть нероби десь-інде, нема їм місця в єдиній сім'ї трудящих».
25. І сказали Прийдешньому селяни: «Ми бачимо, як буде, що всі робитимуть, і заповідь чуємо: хто може, той мусить працювати.
26. Але один буде надмірно працювати, а другий схоче більше їсти й краще вдягатися, в одного буде сорочка, другому кортітиме мати дві свитині. Як робитимемо ми тоді?»
27. І відповів Прийдешній: «Горе вам, маловірні! Не уявляєте-бо, що з Часом не буде нерівенства між людьми».
28. І сказав їм притчу про спільний казан:
29. «Взялися люди гуртом обробляти поле і пішли на роботу.
30. І наварили їм жінки кулішу і принесли у великому казані.
31. І взяв один робітник ложку, наївся досхочу і ліг відпочити.
32. І другий узяв ложку і їв із жадобою, озираючись на інших, щоб не з'їли більше від нього, а окрайці хліба збирав і ховав у кишеню.
33. І не спочив він, бо захорів на шлунок, і не міг працювати врівні з усіма.
34. І сказали жінки: „Нащо квапився ти їсти й переситив себе, коли однаково на всіх вистачить і сьогодні, і завтра? І нащо ховав окрайці, коли вночі ми напечемо свіжого хліба?“
35. І був третій серед них, що намагався зробити більше від усіх і працював понад силу.
36. І вночі била його гарячка, а на ранок не міг він стати до роботи разом із товаришами.
37. І сказали йому: „Ти не кращий від того, що об'ївся кулішу. Є міра для потреби і є міра для праці, і є зайвина в спільному казані“.
38. Істинно-бо кажу вам: єдина заповідь Часу — з кожного по силі і не більше, і кожному по потребі і не менше».
39. І знов запитали Прийдешнього селяни: «Гаразд, хай кожному було по потребі, але в нашому селі не виробляється всього, чого нам потрібно.
40. Нам потрібні одежа й залізні машини та інші речі, що виробляються тільки у місті».
41. Тоді він спитав їх: «А хіба ви споживаєте увесь хліб, що збираєте на своїх ланах, і все масло, що дає ваша худоба?»
42. Відповіли селяни: «Ні, ми щороку продаємо кількасот лантухів збіжжя й кількадесят пудів масла й чимало чого іншого».
43. Тоді він сказав їм: «Отож, ви напишіть отим у місті — наше село може постачити стільки-о збіжжя й стільки-о масла та іншини, але нам потрібно мати ось те й те. Давайте навзамін.
44. І ті в місті спроможуться дати вам усе, чого вам треба, бо бачитимуть, що й ви робите по своїх силах.
45. І будуть у країні спеціяльні люди, що візьмуть на облік усі людські потреби й розподілятимуть усе між усіма, щоб не було незавдоволених і всі славили життя.
46. І візьмуть ті дорученці на облік людську силу й скажуть, кому скільки і якої праці припадає.
47. І буде тої праці на кожного менше, ніж тепер, бо не буде нероб і не буде посередників, що тільки плутаються між трудящих, мов ті трутні у вулику.
48. І в той час прийде до вас на село багато чоловіків і жінок, що не схочуть далі жити у місті.
49. Дехто з дурними балачками, дехто з щирим бажанням працювати разом із вами.
50. І багато з вас піде до міста шукати праці, бо в спільній праці на ланах звільниться багато робочої сили.
51. Але хай спробують кожного по ділах його і кожного приставлять, до чого він здатний.
52. І судіть кожного не по словах його, але по роботі. Хай-бо робить, що хоче, але для громади — що може.
53. Кожний-бо має вкласти в спільну працю свою частку, а потім, мов та бджола взимку, може ласувати медом з будь-якої сотинки».
54. І почали міркувати селяни про Час, що провіщав його Прийдешній.
Розділ III
1. Коли проходив Прийдешній полем, побачив він селянина, що орав важким ралом.
2. Селянин той порався вже три дні, але поле все ще не було готове.
3. Тоді спитав Прийдешній селянина: «Чому ти не ореш плугом? Ти б давно упорався з полем, ще й зорав би його краще».
4. Але селянин одказав: «Моя смужка така мізерна, ще й я такий бідний, що не спроможуся ніяк на плуга».