48. Готуйтеся ж, бо наближається Час».
49. І розійшлися слухачі, щоб оповісти скрізь братам і сестрам своїм про Прийдешній Час.
50. Але хтось намовляв на нього, кажучи: «Він кличе до насильства й безпорядку».
51. І можновладці тамтешні вирішили погубити його.
Розділ X
1. І бачив він, що круг нього сновигають провокатори й шпигуни стежать сторожко.
2. І сказав друзям своїм: «Ось мій Час наближається, і ви не почуєте більше моїх слів, бо я вмру.
3. Але йдіть і провіщайте пролетарям усього світу про те, що я казав вам, усвідомлюйте і організовуйте їх.
4. І щоб пізнати вибраних, кажіть, коли спитають вас, що ви провіщаєте: ми провіщаємо Комуну, Світову Комуну, коли не буде власности на землі і серед людей мир.
5. І хто боїться цього слова — відійде, і хто має душу чисту і сміливу — той не убоїться слова і піде за вами.
6. Але не думайте, що кожний, хто каже: так, так, — є достойний увійти в царство Часу.
7. І ще спробуйте своїх слухачів, кажучи: чи знаєте, що шлях до миру лежить через криваву боротьбу?
8. І чи знаєте, що ми маємо встановити найсуворішу владу й примусом обеззброїти своїх ворогів?
9. Сказано-бо єсть ще в старому законі: око за око і зуб за зуб.
10. Примусом маємо знищити примус і владою владу. І в кого серце не здрігнеться, хай іде з нами, і нема місця слабодухим в наших лавах.
11. Але тепер ідіть од мене, бо й одної жертви досить».
12. І вони пішли, щоб продовжувати справу його й возвіщати Час.
13. І коли він лишився на самоті, наблизився до нього один, що вранці і ввечері був серед слухачів, і сказав, чемно вклонившись: «Ходім ізо мною, там хочуть тебе послухати».
14. І подумав Прийдешній: «Кінчено! Але все, що треба було мені сказати — сказано».
15. І він підвівся і пішов за невідомим чоловіком у великий будинок край міста.
16. І ледве ввійшов, кинулися на нього, мов вовки на ягня, і вкинули у в'язницю, сміючись, що він добровільно прийшов до них.
17. І на другий день привели його на суд, складений із суддів, що вже напередодні вирішили, як його засудити.
18. І вийшли підставні свідки й винуватили його у вигаданих злочинствах, диких і безглуздих.
19. І судді лицемірно жахалися, а в юрбі говорили: «І справді, цей чоловік є великий злочинець».
20. Але він знав, що однаково його засудять — і мовчав, не одповідаючи ані на які обвинувачування.
21. І недовго радилися, й присудили до кари на горло.
22. І знов укинули його в в'язницю, де ночують засуджені на смерть.
23. І на самоті він згадував усе своє життя.
24. Згадав свою стару матір, що бідувала десь безсила й одинока, не знаючи, що небавом прийде про нього жорстока вістка вразити смертельно її стомлене серце.
25. Уявляв свою тиху хатинку, де зріс і набрався сили і де міг спокійно жити до кінця днів своїх.
26. Згадав ту, що словом «кохаю» намагалася вдержати його, але даремно, бо він пішов, навіть не зазирнувши у щастя, що хотіло обняти його.
27. Бо чув голос дужчий від усіх інших: «Покинь усе і йди перед мене возвіщати волю мою».
28. І голос колективу заглушив голоси окремих людей.
29. І покинув усе, і пішов уволяти волю пролетарства й провіщати Час по містах і селах, знаючи наперед, що з ним трапиться і що невдовзі прийде кінець.
30. Бо людина робить не те, що вона хоче, але те, до чого змушує влада речей.
31. І той, хто пізнав радість боротьби за ближніх, бачить мізерність власного щастя.
32. Щастя його — в боротьбі, й боротьба дає щастя прийдешнім поколінням.
33. І нема більшої любови, як покласти сили свої для щастя дітей.
34. В них-бо продовження життя нашого й нагорода за муки наші.
35. Так думав він, і передсмертний сум покинув його.
36. І міркував далі: «Все йде, як до того силує невмолима влада речей і як я, знаючи її, передбачав.
37. Сонце з безхмарного неба не може не світити і не гріти.
38. І людина, що почуває потребу возвіщати істину, не може мовчати про неї.
39. І голос, що віщує цю істину, бентежить і непокоїть можновладців навіть із в'язничого льоху.
40. Коли вони не можуть змусити його мовчати, вони топлять його в крові, щоб більше не чути його і марити, ніби небезпека минула.
41. Але кров, що вони проливають, є посвідчення істини, і смерть того, хто провіщав її, стає нагородою за його слова.
42. Отож, гаразд, що я вмираю тепер, бо я сказав усе, що хотів сказати, і кров моя хай закріпить мої слова.