Альманахівці теж спостерегли цей вираз, але зрозуміли його по-свойому. Міхасик зареготав, сперечаючись на швидкість з Ласоцьким:
— Звичайно, звичайно, рукопис за нами! Про це не може бути й мови. Ударникам у нас перше, почесне місце. Хто, як не вони, будують нове мистецтво, нову літературу, насичену патосом Дніпробуду? Тільки вони, нова раса людей, можна сказати. І ви, безперечно, з цієї нової раси. Яка сила вислову, ясність думки, який монументальний, як сам Дніпробуд, стиль! Чудово, чудово! Ми надрукуємо ваш нарис спеціяльним шрифтом. Він піде на першому місці, одразу після редакційної передмови, де, безперечно, одзначимо особливу цінність вашого твору. Про умову, гроші не турбуйтесь. Завтра все буде з точністю, як у кращому банку. Я навіть вважаю, що наш обов'язок (Міхасик скинув очима на своїх співробітників, і ті погідливо хитнули головами), наш обов'язок оплатити ваші виробничі видатки, зв'язані з написанням цього твору, насамперед проїзд. У м'якенькому вагоні, безперечно. Ви не заперечуватимете?
— Звичайно, звичайно, — поспішив погодитися за мене Ласоцький, — це дуже чемно з вашого боку, дуже, сказав би, шляхетно, та це гарне поняття однокорінне з такою поганню, як шляхта. Сказав би «благородно», так знов же колишнім дворянством тхне. Отже, це дуже по-пролетарському з вашого боку, товаришу Міхасику! Рукопис лишається у вас. Ми чекаємо завтра на умову і гроші, згідно з нашою теперішньою угодою. Ходім, товаришу, непогано було б скупатися після такого дня.
Вивів мене зовсім спантеличеного, оголомшеного несподіваним, авантурницьким трюком, де я грав, супроти всякого бажання, головну ролю.
А Ласоцький торохкотів ненастанно:
— Бачили типів? Їм аби ударник. Ударники, бачите, нова раса, і тільки вони будують нове мистецтво! Ленін дурнями називав тих, хто руками самих комуністів мріяв перебудувати суспільство. Запобігають, як колись «приказні душі» перед гоноровою шляхтою. І важлива їм не суть, а форма. Зауважте собі: по приїзді сюди я пропонував їм написати цей самісінький нарис, докладно переказував намічений конспект, пояснював загальну настанову, ідею. Покрутили кирпою: «Знаєте, навряд чи підійде. Нам би чогось більш злободенного, ударницького». Та в мене ж, кажу, саме про ударництво. «Так, але якось не теє». Ну от їм «теє»! Навіть не читавши взяли, з двох маловажливих цитат. Магічне слово — ударник! Бачили тепер, друже, «але» до характеристики редактора «Плянети»?
— Бачив, товаришу Ласоцький, та в мене інше «але», а саме: як же викрутитися з цієї суттю своєю карної, шантажницької історії? Адже завтра пришлють гроші, умову ще й квитка, чого доброго, куплять.
— Умову підпишемо — вона пристойна, гроші візьмемо — вони чесно мною зароблені, а квиток у м'якенькому (перекривив Міхасика) дасть змогу перепочити після такого хвилювання.
— Ви певні, що я згоджуся підписати фальшиву умову? — обурено відказав я.
— Не хвилюйтесь, друже, умову підпишу я, Ласоцький, першим-ліпшим псевдонімом. Адже вашого прізвища вони не знають, а й знали б — маєте право на будь-який псевдонім. І не буде ніякого шахрайства, бо копію рукопису я везу в їхнє ж таки виробництво, з яким перед від'їздом мав справжнісіньку угоду й одержав справжнісінький аванс. Саме сьогодні термін подачі матеріяла і термін сплати решти гонорару — п'ятсот карбованців, точнісінько, як із цими типами ми домовились. Отже, працю я представникам виробництва чесно здав, гроші, скільки треба, одержав, а ваш квиток, це вже премія за винахідливість. Видавництво, маю надію, не заперечуватиме, коли ми йому детально оповімо Дніпрельстанівську пригоду і виявимо цим фактом справжнє обличчя цих випадкових чужих нам людей. Це варто не одного квитка.
Я мусив погодитися з винахідливим письменником. Одне турбувало:
— Навіщо тільки брати гроші?
— Ну, знаєте, по-перше, в мене в кишені порожньо, як в їхній голові, а по-друге, це й буде наочним свідченням, кому доручає видавництво свої гроші. Розписку ж ми видавництву, звичайно, віддамо, а все, кінець кінцем, мусить бути доведено до свого логічного кінця. Викривати дурнів і пристосуванців — значить викривати. Так, товаришу робкоре?
— Так, товаришу Ласоцький, нехай вже буде по-вашому, хоч для мене це першина. Я звик іншими способами діяти.