— Але це нечуване! Де він виховувався?
— Так. Нечуване. Але це дійсність. І до неї мусимо бути готові. Може бути ще гірше. Може, вам одного разу заборонять взагалі писати, як це не раз практикується у нашому просторі.
Одначе це пояснення Олені небагато казало.
Але гіркоту цього візиту нам винагородив інший візит, на цей раз на горі св. Юра у великого митрополита Шептицького. Ми збиралися вже давно зробити такий візит. Одного недільного ранку, 20 липня, ми взяли візника і поїхали. Митрополит граф Андрей Шептицький на своєму свято-юрському троні зустрів і привітав нас справді по-княжому. Здавалося, що його вік, його становище не давали йому багато часу віддаватися таким справам, як література, але він був гаразд поінформований про нас, пригадав, що читав мою «Волинь», пригадав Олениного батька, питав, де він тепер, що робить, і сказав, що такі люди будуть потрібні тепер тут, питав, де ми зупинилися, що робимо і що думаємо робити далі. Як на свій високий вік, як на всі труднощі, ним пережиті, особливо за останні роки, він виглядав дуже добре, мав чистий, звучний голос, добру пам’ять і ясну, просту, логічну мову.
Ми сердечно попрощалися з цією великою людиною, а вийшовши з палати, не могли наговоритися про ці відвідини. На тлі нашого хворого клімату війни, на тлі подразнених амбіцій це був шматочок нормального, щирого, здорового життя, що освіжив наше почуття і підкріпив нас вірою.
І все-то те... Душе моя,
Чого ти сумуєш...
Т. Шевченко
Медовий місяць «визволеного» Львова, з його тризубами, печатками, прапорами, здається, кінчався, дні починали бути тривожними і навіть загрозливими. Казали зняти прапори і тризуби, а з тим виникли небезпідставні чутки, що наша чудова Галичина і на цей раз мала б бути приділена не до свого основного пня, хоч би й у вигляді такого окультичного «райхскомісаріату», а залишиться далі у ролі провінції так званого Генерального Губернаторства, і що невдовзі на колишньому габзбурзько-романівському кордоні має воскреснути відома архаїчна лінія, яка ще раз поділить нас на дві партикулярні галузі і стане меридіаном схід-захід навіки-вічні, як вислів сили і злорадства переможця.
Для мене особисто це поставала ще одна, засадничо третя, нелегальна межа, яка перетинала мені путь до Києва, якої я не мав права переступити, але яку переступити хочу і мушу.
Ширились вірогідні чутки, що станеться це вже в найкоротшому часі, і що нам з заходу нелегко буде з цим упоратися, бо німці, мовляв, прийшли до переконання, що Україна «мейд ін Москав» так прекрасно спре-парована і знечулена на кожне поневолення, так ідеально знейтралізована національно, що це якраз відповідає і їх власній політиці, а тому впускати туди наш націоналізм західного, динамічно-безкомпромісового типу не є в їхньому інтересі.
Так думали німці, але не так думали ми. Ми мусимо там бути будь-що-будь, і то негайно. По свіжих слідах війни. Ще перед Києвом! На Волинь! До Рівного! Житомира! Щоб чужа адміністрація нас там уже застала.
І саме з приводу цього на нашому многолюдному мешканні, на вулиці Тарнавського, з четверга на п’ятницю, 31 липня на 1 серпня, відбувається цілонічна хвилююча нарада нашої культурницької групи. До Львова прибули Сеник і Сціборський, виявилися якісь можливості локомоції, і ми маємо вирушити в дорогу. І то вже завтра.
Олег Ольжич поквапно ділить нашу групу на дві частини: Рогач, Штуль, Коваль, я і ще кілька, яких уже не пригадую, мали б уже завтра о шостій годині рано від’їхати, а друга група з Оленою мала б зостатися у Львові аж до виклику.
Але з цим поділом рішуче і остаточно не погоджується Олена. Як? Вона лишиться тут? «Сама»? У той час, коли «там»... Іт. д., іт. д. О, ні! Ніколи! Її бурхлива, вибухова вдача виходить з берегів, її невелика кімната повна шуму, вона веде завзятющі бої і переговори зо всіма членами групи, доводить, що це цілковитий нонсенс, мобілізує опінію всієї нашої армії, вимагає справедливості. Ольжичеві дістається першому, і то найбільше. Як він сміє лишати її тут в той час, коли там... Що значить війна? Які мають бути вигоди? Як тут можна ділитися на жінок і чоловіків? Ні і ні! Вона з цим не згодна, вона з цим не погодиться!