Бувало, роздумували ми ще студентами над питанням: чому у нього таке дивне прізвище — Шовгенів? Я навіть пам’ятаю, що Покійний говорив про якісь осетинсько-кавказькі коріння. Та вже під час окупації, у Львові, довелось мені побачити винятки з архіву, опубліковані, здається, професором Ковальовим, в яких знайшов дуже простору згадку цієї, ніби неясності з походженням. Десь в Актах Лівобережжя часів Гетьманщини на переломі ХVII—ХVIII ст. була судова справа при сотенному суді, на якому виступала, здається, як сторона оскаржуюча, — певно, дуже темпераментна молодиця з прізвищем Шовгениха. Отже, із цього видно, що це був дуже давній рід на Лівобережжі, і, може, там і були колись осетинсько-кавказькі сполучення, але напевно вони, як звичайно на нашій батьківщині, поглинулися «українським морем» і залишилося дуже мало від старого коріння.
Що торкається матері Лєни, то вона була, як вже було сказано, — дочкою священика з Поділля. Так що з приводу того, що людина народилася в Петербурзі — не приходиться робити якісь висновки такого роду, зокрема національні, — не приходиться і, думаю, що ця «легенда» згасне — в початкові.
Правда, Петербурґ, як відомо з історії нашої культури, з нашої літератури, відігравав певну роль: Тарас ходив його вулицями, ще раніш Гоголь... Петербург віддавна був певного роду «азилем» натерені імперії. Він теж давав певну дистанцію: це була чужина, дуже гостра навіть кліматично і під кожним оглядом, — і це творило виразну дистанцію, щоб бачити Батьківщину здалека, в іншій, так би мовити, панорамі.
Хоч Лєна тоді була ще дівчинкою, я все ж таки думаю, що і це могло відіграти певну роль. Бо, думаю, що все-таки якісь властивості характеру, властивості її особистості — вже тоді накреслилися.
Вже перед війною Олена Теліга чітко окреслилася як письменниця і поетка. І ця її властивість, цей елемент, який ми назвемо особистістю — вже тоді займав домінуюче положення в її духовій постаті. Я думаю, що до неї можна застосувати в такій же самій мірі, а може, і в більшій, — ті слова з вірша Олекси Стефановича, які я колись цитував стосовно Ольжича, тобто що він був більшим, ніж сірий і камінний його вірш. Вірші Лєни не були ні «сірі», ані «камінні», — так, як вони були, скажемо, у Ольжича. Але, справді, її постать була більшою, — із цього боку до неї треба підходити, ба це дає найбільший ключ до розуміння її цілісності. Бо, повторюю, що творчість її, її спадок чисто літературний — значно більший, аніж той спадок, який вона дала, вирізьбивши свою постать вже в нашій історії.
Між іншим — цікава ще одна дрібничка, про яку мало хто знає: її хрещеною матір’ю була ніхто інша, як Зінаїда Гіпіус. Це була дружина, приятелька і подруга відомого філософа і белетриста Дмитра Мирошковського (теж прізвище страшно «російське»!). І, очевидно, про жодні впливи не може бути мови. Але якась спільна тональність, коли ви знайомитеся з творчістю Зінаїди Гіпіус, яка була не тільки цікавою поеткою, але й дуже цікавим критиком і мислителем, — то тут якийсь паралелізм існує, дуже дивний, майже містичний, і його пояснити раціонально не можна.
Лєна також мала в собі певні елементи, які були властиві Башкірцевій. Тільки з тією різницею, що у Башкір-цевої все поглиналося жадобою тільки слави як такої. Її внутрішній духовний потенціал розвивався в цьому напрямку.
У Лєни він зовсім інакший. Для неї слава не представляла нічого привабливого і вона її не шукала, — просто не відчувала її приваб і чару. Тому у неї увесь цей духовний потенціал, вся ця величезна наладованість внутрішньою динамікою і психікою — пішов власне у Батьківщину. Тим сильніш і тим більш динамічно, бо цю свою Батьківщину вже фізично вона побачила пізніше, бо вона вже дивилася на неї очима і людини вже дорослої, і вирослої поза Батьківщиною, — що має теж величезне значення, бо часом еміграція, чужина дають зовсім іншу перспективу, творять зовсім іншу панораму.
А крім того, вона дивилася вже крізь призму нашої історії і нашої земної долі як народу. І тому — всю свою, треба сказати, величезну енергію вона вклала у велике почуття до БАТЬКІВЩИНИ.
Думаю, що тим в’яжеться і трагедія, яка довела її до болючої, передчасної смерті. Бо могло статися і так, що сьогодні ми б її зустріли тут. Але сталося інакше...