Сама Олена Теліга, сміючись, часто цитує тепер Оль-жичеве «ніхто бо не знає години, коли і де його справа покличе», ніби так, жартома пригадуючи своїй власній душі про повинність повсякчасно стояти на сторожі.
Навіть, коли множаться зловіщі ознаки кінця, то свідома свого власного покликання, зі свого посту, що був постом експонованих, не хоче зійти. Хоче бути вірною власній правді, що лише прикладом великої цивільної відваги й безкомпромісовості аж до смерті можна вплинути на занепалу душу свого суспільства так, щоб воно переродилось «в націю, варту своїх великих героїв».
На домагання друзів, коли ворог вже починає просто цілитись в неї, залишити Київ — все впирається: «Я добровільно вдруге з Києва не виїду».
Готова прийняти «удари і дари Господні», непохитно «палить лампаду в чорну ніч». За ціну ясних привітів не хоче купувати собі у ворога ні ордена, ні самого життя. Хоч так ніби легко, здавалось, було перейти межу, коридор зі своєї ще не запечатаної редакції до кабінету редактора вже перелицьованого після арешту Івана Рогача «Українського Слова» й притакнути курсу рабства на користь нового «визволителя». Так, як зробив це дехто, з її по крові, але не по духу, земляків.
Із загостренням протиукраїнського німецького терору — виявляється призначення Олени Теліги. Приходить її духовний, хоч і трагічний тріумф.
«Неусистематизований» терор окупаційної військової влади так звана влада цивільна обертає в тотальний. Могло здаватись в той час в Україні, що для німецького окупанта важливіше завдання поборювати — і то якими засобами поборювати! — український націоналізм, ніж більшовизм московський! Верховоди НКВД, що під масками різних «фольксдойче» розгостились в адмініс-траційному окупаційному апараті, знають добре, кого їм треба насамперед нищити: це вже не сальви насліпо, а скеровані на конкретних людей і конкретні установи.
Кількакратно перекочуються через місто хвилі арештів. Одного по одному убивають друзів Олени Теліги й змітаються національні українські організації, почавши з найвищого політичного представництва — Національної Ради. З них ніби легально активно діє ще тільки Спілка письменників з її головою — Оленою Телігою.
Незаслонена від долі і вітрів тієї лютої зими 1941-42 р., стоїть тепер ця тендітна жінка — що нагадала собою одній молоденькій дівчині-киянці «ніжну квітку орхідею» — ніби на самому коні свого трагічного і пораненого міста, як живе втілення неподоланої ідеї.
«Душі зимні і ворожі», що спочатку горнулись до Олени Теліги та її друзів як «знатних іностранців», зорієнтувавшись, що Оленою Телігою керує не чужа сила, а відданість власній батьківщині, відвертаються. Сип-ляться доноси. Зате другі, що за словами Олени Теліги, були колись «менш настирливими приятелями, — оточують власне тепер нас особливою пошаною і підтримкою». В основному незмінні співробітники з «Літаврів», роблять спробу зруйнувати Спілку ізсередини.
Ім’я Олени Теліги стає відомим усьому Місту.
Як згадує Ніна Драй-Хмара, дружина замученого поета, вона не знала тоді в Києві ані однієї української родини, що не говорила б із захопленням про Олену Те-лігу: Олена Теліга причарувала всіх свідомих українців — киян, здавалась на тлі тієї брутальної дійсності неначе янголом.
Усі боялись за її долю. На кожному кроці чигали небезпека і провокація. Проте численні українські родини не завагались відчинити перед подружжям Теліг двері своїх помешкань, пропонуючи притулок на випадок небезпеки.
Так в нагороду за її вірність родилось те братерство в народі, до якого Олена Теліга та її друзі закликали. Вогнем любові замітались проложені ворогом межі. І слово поетки-націоналістки вростало в душі її земляків, щоб закільчитись в них і рости колосом перемоги.
«Наш Клич». Буенос-Айрес, 1967,15 червня.
Галина Лащенко. Перша зустріч з Оленою Телігою
Наша родина збиралась їхати влітку на два місяці до Чеського Раю, гарної місцевості коло міста Турнова, на півночі Чехії. Але мій батько, професор Українського Празького університету і Подєбрадської Академії, Ростислав Лащенко, ще мав закінчити деякі справи в Академії, і тому вся наша родина тим часом поїхала до Подєбрад на десять днів.