Поки що ж на берегах цієї проблеми можна сказати, що видатні сучасники О. Теліги — згадані К. Гриднем — Ю. Дараган, Є. Маланюк, Л. Мосендз — кожний індивідуально, але і всі разом істотно відрізнялися від Теліги. Над всіма ними владно ширяло минуле, їм ще лунали стріли з боїв національного зриву 1917—1919 років, і музика тих боїв відкладалася на сторінках поезій, їх вабила історіософічна тема й відчуття сторіч минулого, ствердження правічности духа нового національного зриву. Ці теми і міркування взагалі відсутні в поезії Теліги. Не знайдемо в її стилі ні гнівної патетики Маланюка, ні архаїзованої лексики Дарагана, а свою відмінність від Мосендза вона сама підкреслила у звертанні до нього:
У поезії Теліги не знайдемо скандинавських вікінгів ані Є. Маланюка, ані Юрія Клена, що саме в початках творчості Теліги прибув із Києва на Захід, вона зате невпинно і тривожно дивиться вперед у мряку прийдешнього, у вогненний вихор стихій, з якого твориться майбуття. Зовсім не випадково, що в її поетичному лексиконі слова «тривога», «таємниця» часто трапляються.
В ліриці її зовсім немає домішки епічного. Вона майже нічого не розказує. Об’єкт, зовнішній предмет для неї тільки привід для здебільшого бурхливого виливу почуття, що в його вислові панує героїчна романтика, яка використовує експресіоністичні й імпресіоністичні образові елементи. Самий образ людини в її ліриці наскрізний, це образ самої поетки з усім комплексом її ліричних і все-таки в основі щільно об’єднаних почувань. Суцільність тематики її незвичайна. Вона має свій круг ліричних тем. Він мерехтить різними настроями й реф-лексіями. Але в ньому немає нічого, що вдиралося б із-зов-ні, що було б випадковим і не гармонізувало б з цілістю.
У Олени найменше умовностей, найбільше зв’язку безпосереднього переживання, моменту, чи малого відтинку часу, з віршем. Її поезії найбільшою мірою лірично-біографічні. Її лірика не просто сповідь, а й порив, що виростає з інтелектуального прозирання в майбутнє, як у Лесі Українки в драмах. Актуальність її поезії величезна, але це не актуальність пропаґандивна. Це вища актуальність прозріння, тривожної думки. В Теліги знайдемо радість біологічного визрівання підлітка з сублімацією еротичних настроїв у сферу естетичних переживань і суспільнотворчих вольових актів. Тут прикладами «Радість», ще більше «П’ятнадцята осінь» (у п’яній радості молодості незмінним тлом лишається трагічність «мого Києва»). Іноді ряд інтуїтивних яскравих відчуттів навіть не переноситься у сферу логічності («Безсмертне»). Ряд поетів плекали у нас героїзм, але героїчна постава враз із майже античної сили діоні-зійством — це вже специфіка нашої авторки («Неповторне свято»). З героїчним етосом життя, переплетеним інтуїтивними стежками також і кохання («Подорожній» та інші), її ерос завжди типово жіночий. У ньому світла пристрасть переливається в ніжність, у ньому — мрійливість, невпинне шукання вимріяного, танець на грані привабливої еротичної прірви і певність у собі, в своїй здатності не впасти, не порушити вірності наймилішо-му, тому, для якого — все життя («Чужа весна», «Розцвітають кущі»). Інколи еротичний настрій — ледве помітна мелодія серед гімнів красі природи, силі молодих м’язів і біологічній радості («Сонячний спогад»).
В ряді поезій авторка окреслює роль жінки-дружини поруч героя-борця. Завдання життєвої супутниці — дарувати чоловікові ніжність і своєю ласкою скріплювати його бойові сили.
Дружба для Теліги — велике слово. Почуття відданої старшої товаришки, яка радісно бачить майбутній шлях юнака, що піде далі, ніж вона, до мети, не позбувшися пам’яті про неї — такий високий зміст поезії «Напередодні».
У поетеси переважає природа радісна, вона може бути і хмільною, сповненою музики, сміху, і вона завжди грає фарбами. В усьому цьому проектується душа поетки, душа розпросторюється й починає звучати космічно.