Внутрішню суперечність почуттів відбиває і стиль поезій Олени Теліги. Ми бачили залізну суворість композиції її віршів і розмірів їх. Це рамки. А в рамках — кипіння, скаженіння романтичних образів. Прагнення невимовного — і радість, що воно невимовне (бо, значить, не вбгаєш його в рамки!):
«Без назви»
Яке характеристичне окреслення! І саме це потрійне не — воно ж означає і любов, і примха, і пригода — тільки ще щось понад усім тим. Давній засіб романтичної поезії — творити надобрази позірним запереченням образів! А прочитайте поезію «1933-1939». Залізно-логічна композиція, але ви не скажете навіть, про що говориться у вірші: про події особистого життя чи національного? Любовна це лірика чи політична? Згусток настрою, бліки внутрішнього світла. І так само в поезії «Безсмертне».
Тому так любить поетка схрещувати метафори і порівняння одне з одним: цим заперечується їхня земна, матеріальна допасованість, вони дематеріалізуються, означають тільки тони настрою, не речі в їх важливій реальності:
«Моя душа»
«Лист»
Тому її епітети так часто — тільки вираз її душевного наставлення, а не об’єктивної дійсності: п’яне сонце, схвильоване колосся, натхненні весла, дивне серце.
Творчий путь Олени Теліги не був закінчений. Він був обірваний. Тому деякі її поезії ще припечатані були мертвою паддю класицизму, такого чужого темпераментові поетки («Вірність»), тому голою декларативністю звучить поезія «Життя» або кінцівка поезії «Поворот». Але в основному поетка знайшла себе, і її лице відбилося в плині нашого літературного процесу.
Поетка життєвого шалу — вона взяла свою душу в рамки гордості-вірності. Рамок потребувала вона для себе — і тому взяла рамки найвідстоянішої поезії — альбомної поезії. Вона ще звузила ці рамки, скоривши свій вислів залізним законам композиційної стрункості й метричної закономірності. Але в чорних рамках яскравіше червоне — колір крові й вина. Рамки гордості-вірності тільки підкреслили глибину її сп’яніння повнотою життя. Рамки формальних приписів тільки підкреслили крутіж барв обривних образів її поезії. Олена Теліга в українській поезії лишається неповторним зразком романтичної самоопанованості. І в інших народів важко вказати подібні приклади самодисципліни романтика, романтизму, що виявляється саме в самостримі. Буяння велетенської пристрасті в найвужчих, які тільки можна собі уявити, рамках — альбомної поезії. Картина Делакруа, зменшена до розмірів мініатюри і вставлена в рамку для фотографії у нічному столикові. Або — як характеризує вона сама:
«Лист»
Коштовне, п’янке вино, що кількома краплинами бризнуло на суворе, відточене лезо життя революціонера.
«Арка». Мюнхен, 1947, ч. 1.
Володимир Державин. Поетична творчість Олени Теліги
Та я минала всі вогні,
Мов світло не своєї брами,
Бо чула: ждане довгі дні
Вже йде з безсмертними дарами.
Серед нечисленних літературно-критичних творів Олени Теліги особливу увагу привертають дві невеликі статті — «До проблеми стилю» і «Прапори духа» (1941 р.), скеровані проти фальшивої бутафорії та імітації стилю в мистецтві й житті, проти профанації мистецтва з агітаційно-пропагандивною метою:
Українське мистецтво мусить завжди пам’ятати, що навіть найбільш блискуча агітаційна промова, виголошена промовцем перед масами, може не мати ніякої цінності, як літературний твір, що найбільш пекучі справи нашого життя, подані в їх сухій формі, належать до хроніки, а не до мистецтва. А найяскравіший плакат є лише плакатом, а не образом.
«Прапори духа»
З цього чіткого розмежування політично-громадської доцільності (ба навіть «блискучості») і справжньої естетичної цінності природньо випливає незрозуміла для тоталітаристів, примітивів та фанатиків якої завгодно фарби й догми вимога не зловживати мистецтва для цілей та засобів немистецьких, хоча б і практично доконечних:
Українське мистецтво мусить собі яскраво усвідомити, що є багато речей і справ, потрібних нашій нації, але якими має займатися наука, пропаганда, навіть поліція, але ні в якому разі мистецтво... Бо завданням нашого мистецтва є віднайдення не розплесканої пересічності, а правдивих глибин і висот української духовності і створення для них стрункої й незнищимої форми, яка б не нагадувала будинок, що може кожної хвилини завалитися» (там само).