Питання національної свідомості на Східній Україні є тепер дуже модним. Рожеві оптимісти твердять, що 98 % українського населення почувають себе свідомими українцями в нашому розумінні цього слова. Чорні песимісти понуро пророкують, що в краю, де вже прищепилося сталінське «братерство народів», національний світогляд буде видаватися диким божевіллям, а ті, що його несуть, будуть цілковито чужі на східних землях. Правда є безперечно десь посередині і наразі — мабуть, ближча до поглядів песимістів.
20 років московської завзятої пропаганди не могли лишитися безслідно.
Але ті наведені приклади, ніколи невмирущих національних почувань, які не раз вибухали у найбільш несприятливих обставинах, є для нас запорукою швидкого зросту всіх тих почувань у відповідній атмосфері та в близькому співжитті з українцями з інших земель. Вогонь жевріє безперестанку, треба його лише роздмухати.
Про те, як той вогонь роздмухати і в який спосіб видобути нагору скарби української духовості, останній час теж багато говорять і дискутують, дораджуючи різні способи і методи підходу до українців зі Східної України. Річ зрозуміла, що культурно-освітні і пропаґандивні справи будуть вирішувати фахівці, виготовляючи відповідні плани в усіх ділянках. Але в нашому безпосередньому контакті з українцями зі східних земель, в розмовах з ними, не сміє бути ніякої упланованої методи, ніякої системи, яка б нагадувала аґітку.
Будемо самими собою, з усіма своїми поглядами, перед обличчям людей своєї нації і хай в протилежність до забріханої большевицької пропаганди кожне наше слово буде непідробленою правдою, незалежно від того, чи ця правда усім буде подобатись. Ми ж не йдемо накидати згори якусь нову ідею чужому середовищу, лише зливаємось зі своїм народом, щоб спільними силами, великим вогнем любові розпалити знов всі ті почування, які ніколи не загасали: почуття національної спільноти і гострої окремішності.
Нарозтіж вікна!
Ви, звичайно, скажете, що я проповідую ідеологію нової буржуазії, — хай буде по-вашому. Але й буде по-моєму, бо ми, — я й тисячі Аґлай у спідницях і штанах, — не можемо далі жити без повітря.
Коли б ці задихані слова вирвалися хрипким криком з блідих уст змученої робітниці десь на «гнилому заході», а вже звідти б долетіли в Україну і впали на сторінки «Вальдшнепів» Хвильового — все було б гаразд!
«Вальдшнепи» ще тоді ж, за большевицько-москов-ської влади, радісно друкувалися б у тисячах примірників, — видання за виданням! Хвильовий, може, до останнього часу, доки його не вивезли б (а вивезли б напевно), — жив у атмосфері ласкавих поглядів і підкресленої пошани. Все йшло б звичайним шляхом українського мистецтва в СССР. Дорогою вгору — для слухняного мистця і вділ — для його творчості і його нації.
Але справа власне в тому, що це говорила не робітниця з темних завулків вигаданого, неіснуючого «гнилого заходу». Це кричала в білий день на сонячнім пляжі струнка й міцна, «покликана до кипучої діяльності» дівчина Аґлая, громадянка найщасливішої країни в світі — СССР, її свіжий молодий голос доконував чудес: він прорізував ту неймовірну задуху нового совєтського шаблону й старого невмирущого міщанства, що густою сірою ватою звисала над цілою «найвільнішою країною світу». Вата та розбухала, розповзалася, затикаючи кожну щілину, до якої могло б вдертися свіже, яскраве повітря з-за меж СССР або заглянути здалека в весь хвилюючий стобарвний і стодзвонний світ!
Не дивно, що голос Аґлаї залунав так дзвінко й так рішуче. В ньому бриніли шляхетним металом голоси тисяч інших «Аґлай в спідницях і штанах», тих нових людей нашого часу, що «мов гриби, виростали коло ком’ячейок», хоч їх не помічалося...
Ані ком’ячейки не могли їх прийняти до себе, ані вони не могли тіснитися в їх вузьких, точно виміряних рамках. Адже ж ті нові люди несли «вічний вогонь стремлінь», несли свою справу великих почувань і бурхливих пристрастей. Все те, що не має виміру й обрахунку, що не підлягає статистиці й платні. Отже, щось, що ніби не має ніякої реальної вартості, а помимо того, чи власне тому, творить найвищі цінності, зроджує правдиве мистецтво, правдивий великий стиль та — здобуває світ! І це «щось» зветься не інакше як романтика,романтика нації,романтика змагань,романтика життя!