Крім того, вона дуже багато працювала над укладом матеріалу для виховної праці. Її знання української поезії, її літературний смак, її відчуття потреб і шляхів перевиховання українських мас в дусі національної революції віддавали тут неоцінимі послуги.
Та найбільш улюбленою її працею була праця над постачанням матеріалу для боротьби ОУН на землях. Дискутування проблем, устійнювання напрямних — це те, що її найбільш цікавило. Але не меншу сатисфакцію давала їй нелеґальна праця над складанням відозв, летючок, вишкільного матеріалу. Тут чулась вона в своїй стихії. Революційне підпілля, що залишалось підпіллям і на еміграції, манило її не лише своєю таємничістю. Тут чула вона передовсім серйозність. Чула відданість і конкретність, позбавлену всякого сліду фрази й порожнього теоретизування — так властивих кав’ярняному політиканству. Тут чулась в рядах справжніх вояків підпілля. Тут панувала діловитість і точність, зумовлена напругою постійної гри зі смертю. І ніхто певно не підходив так діловито, так щиро, так віддано, ніхто не працював так точно й солідно в цій кухні підпільної боротьби на українських землях, як Олена Теліга.
Спочатку недовірливі підпільники із застереженням поставились до елеґантної пані, що знана була всім як поетка й салонна дама та ніяк не виглядала на товаришку із законспірованої землянки, що говорить шепотом і старається нічим не впадати в око. Але швидко переконались, що кров від крові воюючої України є Олена Теліга, що вона обов’язковий виконавець, незамінимий товариш і незрівнянно помисловий творець нових вартостей. Її не лише почали цінити, а й любити та гордитись нею.
Найбільш гордою була вона сама. Нарешті, дійшла до того, про що здавна мріяла. До передових борців за державність. Це найважніший їх відтинок. Небезпека. Напруженість. Тепер це визначувало спосіб її життя, її розклад дня, її лектуру й думки. Займається студіями підсовєтської дійсності. Студіює літературу, що приходить з большевії. Вивчає звіти про настрої в Україні, в Червоній армії. Передумує й передискутовує методи боротьби. Шукає нових шляхів підходу до підсовєтської дійсності. Пропонує зміни в пропаганді, в постановці програмових питань. Словом, живе українською революційною боротьбою, сама стає вояком у ній, розбудовує її, поширює. Зміцнює.
В цю атмосферу праці й товариськості, як грім з ясного неба, вдарив розкол в ОУН 1940 року. Початкова його стадія, що тривала кілька місяців, була в таємниці. Ольжич, що знав про це, був вірний засаді тайни й не інформував та не впливав навіть на найближчих співробітників, хоч часто це могло означати втрату їх бодай на якийсь час. Так ризикувати міг тільки Ольжич, для якого святим був кожен припис Організації.
Зрештою, цих кілька місяців Олег Ольжич перебував у Празі, а Олена Теліга стояла в організаційному зв’язку з людьми, з яких частина згодом відійшла від ОУН.
Важкі й болючі, прикрі й упокорюючі були ці дні, тижні, навіть місяці, що потім стали роками й протягають трагедію до сьогодні, загрожуючи майбутньому...
Збунтовані напружили всі сили, щоб її переконати в слушності свого поступовання.
Та що більше Олена Теліга придивлялась до своїх співробітників, то слабшав її запал. Адже в їхній роботі не було нічого нового, чого вони не робили б при керівництві старого Проводу, ані не робили вони нічого краще. Навпаки, не мали вони ким замінити ані Ольжича, ані Сціборського, ані Сеника. Не було нікого, хто б так (не кажучи вже про краще) міг ставити політичні справи, як Барановський...
Починало мучити питання: для цього варто було розбивати когорту ОУН? Відповідь могла бути при чесному розумуванні лише неґативна й Олена Теліга не могла підтримувати бунт, у слушність якого не могла вірити. Крім того, приглянувшись тому середовищу, побачила, що нема там людей, які могли б провадити українські визвольні змагання й відповідати перед історією за них. Натомість, поглиблює свою приязнь зі Сціборським, зазнайомлюється із Сеником-Грибівським. Подивляє його енерґію, ідейність та рішучість, а при тому його людяність і товариськість.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Прийшла весна 1941 року, що пахла не лагідністю, а важкою парністю передгрозової ночі.