Коли б’є третю годину, він гасить лампу і йде в спальню. Спати йому не хочеться.
VIII
Років зо два тому земство розщедрилось і ухвалило видавати по триста карбованців щороку як допомогу на підсилення медичного персоналу в міській лікарні аж до відкриття земської лікарні, ї на допомогу Андрієві Юхимовичу було запрошено містом повітового лікаря Євгенія Федоровича Хоботова. Це ще дуже молода людина — йому нема й тридцяти, — високий брюнет з широкими вилицями й маленькими очицями; мабуть, предки його були інородцями. Приїхав він у місто без копійки грошей, з невеликим чемоданчиком і з молодою негарною жінкою, яку він називає своєю кухаркою. У цієї жінки немовля. Ходить Євгеній Федорович у кашкеті з козирком і у високих чоботях, а зимою в кожушку. Він близько зійшовся з фельдшером Сергієм Сергійовичем і з казначеєм, а інших чиновників називає чомусь аристократами і цурається їх. У всій квартирі в нього є тільки одна книжка — «Найновіші рецепти віденської клініки за 1881 р.». Ідучи до хворого, він завжди бере з собою й цю книжку. В клубі вечорами грає він у більярд, а карт не любить. Дуже охоче вживає в розмові такі слова, як «морока», «мантифолія з оцтом», «годі тобі тінь наводити» і т. ін.
В лікарні він буває двічі на тиждень, обходить палати й приймає хворих. Цілковитий брак антисептики і кровососні банки обурюють його, але нових порядків він не заводить, боячись образити цим Андрія Юхимовича. Свого колегу Андрія Юхимовича він вважає старим шахраєм, підозріває, що в нього в великі кошти, і потай заздрить йому. Він охоче посів би його місце.
IX
В один з весняних вечорів, в кінці березня, коли вже на землі не було снігу і в лікарняному саду співали шпаки, лікар вийшов провести до воріт свого приятеля поштмейстера. Якраз в цей час у двір входив жид Мойсейко, що вертався із здобиччю. Він був без шапки і в мілких калошах на босу ногу і в руках тримав невеличку торбиночку з милостинею.
— Дай копієчку! — звернувся він до лікаря, тремтячи з холоду і усміхаючись.
Андрій Юхимович, що ніколи не вмів відмовляти, подав йому гривеник. «Як це недобре, — подумав він, дивлячись на його босі ноги з червоними худими щиколотками: — Адже мокро».
І, спонукуваний почуттям, схожим і на жаль, і на гидливість, він пішов до флігеля слідом за євреєм, поглядаючи то на його лисину, то на щиколотки. Коли лікар входив, з купи мотлоху схопився Микита й виструнчився.
— Здрастуй, Микито, — сказав лагідно Андрій Юхимович. — Як би цьому євреєві чоботи абощо, а то простудиться.
— Слухаю, ваше високоблагородіє. Я скажу наглядачеві.
— Будь ласка. Ти попроси його від мого імені. Скажи, що я просив.
Двері з сіней до палати були відчинені. Іван Дмитрович, лежачи на ліжку і підвівшись на лікоть, з тривогою прислухався до чужого голосу і раптом упізнав лікаря. Він весь затрусився від гніву, схопився і з червоним, злим обличчям, з виряченими очима вибіг на середину палати.
— Лікар прийшов! — крикнув він і зареготав. — Нарешті-таки! Панове, вітаю, лікар ушановує нас своїм візитом! Проклята гадина! — заверещав він і в несамовитості, якої ще ніколи не бачили в палаті, тупнув ногою. — Вбити цю гадину! Ні, мало вбити! Втопити у відхіднику!
Андрій Юхимович, почувши це, виглянув з сіней у палату й спитав лагідно:
— За що?
— За що? — крикнув Іван Дмитрович, наближаючись до нього з загрозливим виглядом і судорожно запинаючись у халат. — За що? Злодій! — промовив він з огидою і стуляючи губи так, нібито хотів плюнути. — Шарлатан! Кат!
— Заспокойтеся, — сказав Андрій Юхимович, провинно усміхаючись. — Запевняю вас, я ніколи нічого не крав, що ж до іншого, то, напевне, ви дуже перебільшуєте. Я бачу, що ви на мене сердиті. Заспокойтеся, прошу вас, якщо можете, і скажіть спокійно: за що ви сердиті?
— А за що ви мене тут тримаєте?
— За те, що ви хворі.
— Так, хворий. Але ж десятки, сотні божевільних гуляють на волі, бо ваше неуцтво неспроможне відрізнити їх від здорових. Чому ж я і от ці нещасні повинні сидіти тут за всіх, як козли відпущення? Ви, фельдшер, наглядач і вся ваша лікарняна наволоч з морального боку незрівнянно нижчі за кожного з нас, чому ж. ми сидимо, а ви ні? Де логіка?
— Моральна сторона і логіка тут ні до чого. Все залежить від випадку. Кого посадили, той сидить, а кого не посадили, той гуляє, от і все. В тому, що я лікар, а ви душевнохворий, нема ні моральності, ні логіки, а сама тільки пуста випадковість.