— Еге, — розповідав він, узявшись за боки. — Еге… Після здвиження через тиждень продав я сіно по тридцять копійок за пуд, добровільно… Так… Добре… Тільки ото, значить, везу я ранком сіно добровільно, нікого не чіпаю; в лиху годину, дивлюсь — виходить з трактиру староста Антип Сєдельников. «Куди везеш, сякий-такий?» — та мене у вухо.
А в Кир’яка тяжко боліла голова з похмілля, і йому було соромно перед братом.
— Горілка он що робить. Ох, ти, боже мій! — бурмотів він, струшуючи своєю хворою головою. — Ви вже, братику і сестрице, простіть, Христа ради, сам не радий.
— З нагоди свята купили в трактирі оселедця і варили юшку з оселедцевої голівки. Опівдні всі посідали пити чай і пили його довго, до поту, і, здавалось, порозпухали від чаю, і вже після того стали їсти юшку всі з одного горшка. А оселедця бабка сховала.
Увечері гончар на кручі випалював горшки. Внизу в лузі дівчата ходили в танку і співали. Грали на гармонії. І по той бік річки теж горіло в одній печі і співали дівчата, і здаля той спів здавався стройним і ніжним. У трактирі і навколо галасували мужики; вони співали п’яними голосами, хто куди, і лаялись так, що Ольга тільки здригалась і говорила:
— Ох, батечку!.. її дивувало, що лайку чути було безперервно і що найголосніше та найдовше лаялись старі, яким час вже помирати. А діти і дівчата слухали ту лайку і нітрохи не ніяковіли, і видно було, що вони звикли до. неї з колиски.
Минуло півночі, вже погасло в печах тут і на тому боці, а внизу на лузі та в трактирі все ще гуляли. Старий і Кир’як, п’яні, побравшись за руки, штовхали один одного плечима, підійшли до сарая, де лежали Ольга і Мар’я.
— Облиш, — умовляв старий, — облиш… Вона молодиця смирна. Гріх…
— Ма-ар’е! — крикнув Кир’як.
— Облиш… Гріх… Вона молодиця нічого.
Обидва постояли з хвилину біля сарая і пішли.
— Лю-ублю я квіти польові-ї! — заспівав раптом старий високим, пронизливим тенором. — Лю-ублю у луках їх збирать!
Потім сплюнув, погано вилаявся й пішов до хати.
IV
Бабка поставила Сашу біля свого городу й наказала їй глядіти, щоб не зайшли гуси. Був гарячий серпневий день. Трактирникові гуси могли добратися до городу задвірками, але вони тепер мали собі роботу, визбирували овес біля трактиру, мирно розмовляючи, і тільки гусак підіймав високо голову, ніби бажаючи подивитися, чи не йде стара з палицею; інші гуси могли прийти знизу, але ці тепер паслись далеко за річкою, витягшись у лузі довгою білою гірляндою. Саша постояла трохи, занудьгувала і, побачивши, що гуси не йдуть, відійшла до обриву.
Там вона побачила старшу Мар’їну дочку, Мотьку, яка стояла нерухомо на величезному камені і дивилася на церкву. Мар’я родила тринадцять разів, але залишилося в неї тільки шестеро і всі — дівчатка, жодного хлопчика, і старшій було вісім років. Мотька, боса, в довгій сорочці, стояла на пригріві, сонце пекло їй у саме тім’я, але вона не помічала цього і наче скам’яніла. Саша стала з нею поряд і сказала, дивлячись на церкву:
— В церкві бог живе. В людей горять лампи та свічки, а в бога лампадки, червоненькі, зелененькі, синенькі, як оченятка. Вночі бог ходить по церкві, і з ним пресвята богородиця і Миколай-угодничок — туп, туп, туп… А сторожеві страшно, страшно! Е-е, ластівко, — додала вона, наслідуючи свою матір. — А коли буде кінець світу, то всі церкви злетять на небо.
— Із дзво-на-ми? — запитала Мотька басом, розтягаючи кожен склад.
— Із дзвонами. А коли кінець світу, добрі підуть у рай, а сердиті будуть горіти в огні вічно і невгасно, ластівко. Моїй мамі і так само Мар’ї бог скаже: ви нікого не кривдили і за це йдіть направо, в рай; а Кир’якові та бабці скаже: а вийдіть наліво, у вогонь. І хто скоромне їв, того теж у вогонь.
Вона подивилась угору на небо, широко розплющивши очі, і сказала:
— Дивись на небо, не кліпай, — ангелів видно.
Мотька теж стала дивитись на небо, і хвилина минула у мовчанці.
— Бачиш?
— Не видно, — промовила Мотька басом.
— А я бачу. Маленькі ангелики літають по небу та крильцями — миг, миг, ніби комарики.
Мотька подумала трохи, дивлячись у землю, і спитала:
— Бабка горітиме?
— Горітиме, ластівко.
Від каменя до самого низу тягся рівний, пологий схил, укритий м’якою зеленою травою, якої хотілося рукою торкнутись або полежати на ній. Саша лягла і скотилася вниз. Мотька з серйозним, суворим обличчям, відсапуючись, теж лягла й скотилась, і при цьому в неї сорочка задерлась до плечей.