Входить Варя, на поясі у неї в’язка ключів.
Варя. Дуняшо, каву мерщій… Мамонька просить кави.
Дуняша. Зараз. (Виходить).
Варя. Ну, хвалити бога, приїхали. Знову ти вдома. (Лащачись). Серденько моє приїхало! Красуня приїхала!
Аня. Натерпілась я.
Варя. Уявляю!
Аня. Виїхала я на страсному тижні, тоді було холодно. Шарлотта всю дорогу торохтить, показує фокуси. І навіщо ти мені Шарлотту накинула…
Варя. Негоже ж тобі одній, серденько, їхати. В сімнадцять років!
Аня. Приїздимо до Парижа, там холодно, сніг. По-французькому я розмовляю жахливо. Мама живе на п’ятому поверсі, приходжу до неї, а в неї якісь французи, дами, старий патер з книжкою і повно диму, так незатишно. Мені враз стало так шкода мами, так шкода, я охопила її голову, стисла руками й не можу випустити. Мама потім все ластилась, плакала…
Варя (крізь сльози). Не кажи, не кажи…
Аня. Дачу свою біля Ментони вона вже продала, у неї нічого не залишилось, нічого. У мене теж не залишилось жодної копійки, ледь доїхали. І мама не розуміє! Сядемо на вокзалі обідати, і вона замовляє найдорожче і на чай дає лакеям по карбованцю. Шарлотта теж. Яша так само замовляє собі порцію, просто жахливо. У мами ж лакей Яша, ми його привезли сюди…
Варя. Бачила негідника.
Аня. Ну що, як? Проценти сплатили?
Варя. Де там!
Аня. Боже мій, боже мій…
Варя. В серпні будуть продавати маєток…
Аня. Боже мій…
Лопахін (зазирає у двері і мекає). Ме-е-е… (Відходить).
Варя (крізь сльози). От так би й вдарила його. (Погрожує кулаком).
Аня (обіймає Варю, тихо). Варю, він посватався? (Варя заперечливо хитає головою). Він я^е тебе кохає… Чому ви не освідчитесь, чого ви чекаєте?
Варя. Я так гадаю, нічого у нас не вийде. У нього справ багато, йому не до мене… І уваги не звертає. Бог з ним, тяжко мені його бачити… Всі говорять про наше весілля, всі вітають, а насправді нічого нема, все немов сон… (Іншим тоном). У тебе брошка, ніби як бджілка.
Аня (сумовито). Це мама купила. (Іде до своєї кімнати, каже весело, по-дитячому). А я в Парижі на аеростаті літала!
Варя. Серденько моє приїхало! Красуня приїхала.
Дуняша вже повернулась з кофейником і варить каву.
Варя (стоїть біля дверей). Ходжу я, серденько, цілий день по господарству і все мрію. Віддати б тебе за багатого чоловіка, і я б тоді була спокійніша, пішла б собі в пустинь, потім у Київ… у Москву, і так би все ходила по святих місцях… Ходила б і ходила. Ліпота!
Аня. Пташки співають у садку. Котра зараз година?
Варя. Певно, третя! Час тобі спати, серденько. (Входячи у кімнату до Ані). Ліпота!
Входить Яша з пледом, з дорожньою сумкою.
Яша (йде через сцену, делікатно). Тут можна пройти-сь?
Дуняша. Вас і не впізнати, Яшо. Який ви стали за кордоном.
Яша. Гм… А ви хто?
Дуняша. Коли ви звідси виїздили, я була отакою… (Показує од підлоги). Дуняша, Федора Козоїдова донька. Ви не пам’ятаєте!
Яша. Гм… Огірочок! (Озирається і обійма її).
Вона скрикує і випускає блюдечко. Яша хутко виходить.
Варя (на дверях, невдоволеним голосом). Що тут таке?
Дуняша (крізь сльози). Блюдечко розбила…
Варя. Це на добре.
Аня (вийшовши із своєї кімнати). Треба б маму попередити: Петя тут…
Варя. Я наказала його не будити.
Аня (замислено). Шість років тому помер батько, через місяць потонув у річці брат Гриша, гарненький семилітній хлопчик. Мама не перенесла, пішла, пішла не озираючись… (Здригається). Як я її розумію, коли б тільки вона знала!
Пауза.
А Петя Трофимов був Гришиним учителем, він може нагадати…
Входить Фірс, він у піджаку й білому жилеті.
Фірс (іде до кофейника, заклопотано). Пані тут будуть каву пити… (Надіває білі рукавички). Готова кава? (Суворо до Дуняші). Ти! А вершки?