Єпіходов. Власне кажучи, не торкаючись інших предметів, я повинен висловитись про себе, між іншим, що доля ставиться до мене без жалю, як буря до невеликого корабля. Коли, припустимо, я помиляюсь, тоді навіщо ж сьогодні вранці я прокидаюсь, приміром сказати, дивлюсь, а в мене на грудях страшної величини павук… От такий. (Показує обома руками). І, те ж саме, квасу візьмеш, щоб напитись, а там, дивишся, що-небудь надзвичайно непристойне, як от тарган.
Пауза.
Ви читали Бокля?
Пауза.
Я бажаю вас потурбувати, Авдотьє Федорівно, на пару слів.
Дуняша. Кажіть.
Єпіходов. Мені бажано б наодинці з вами… (Зітхає).
Дуняша (ніяково). Гаразд… тільки спочатку принесіть мені мою тальмочку… Вона біля шафи… тут трохи вогко…
Єпіходов. Добре… принесу… Тепер я знаю, що мені робити з моїм револьвером… (Бере гітару і виходить, награваючи).
Яша. Двадцять два нещастя! Безглузда людина, між нами кажучи. (Позіхає).
Дуняша. Крий боже, ще застрелиться.
Пауза.
Я стала тривожна, все непокоюсь. Мене ще дівчинкою взяли до панів, я тепер одвикла від простого життя, і от руки білі-білі, як у панночки. Ніжна стала, така делікатна, благородна, всього боюсь… Страшно так. І коли ви, Яшо, мене обдурите, то я й не знаю, що буде з моїми нервами.
Яша (цілує її). Огірочок! Звичайно, кожна дівчина мусить себе пам’ятати, і я найбільше не люблю, коли дівчина поганої поведінки.
Дуняша. Я вас жагуче полюбила, ви освічений, можете про все міркувати.
Пауза.
Яша (позіхає). Так… Як на мене, то коли дівчина кого любить, то вона, значить, розпусна.
Пауза.
Приємно викурити сигару на чистому повітрі… (Прислухається). Сюди йдуть… Це пани…
Дуняша рвучко обіймає його.
Яша. Ідіть додому, так ніби ходили на річку купатися, ідіть цією стежкою, а то зустрінуть і подумають про мене, ніби я з вами на побаченні. Терпіти цього не можу.
Дуняша (тихо кашляє). Мені від сигари голова розболілась… (Іде).
Яша залишається, сидить біля каплички. Входять Любов Андріївна, Гаєв і Лопахін.
Лопахін. Треба остаточно вирішити — час не жде. Питання ж бо зовсім пусте. Чи згодні ви віддати землю під дачі, чи ні? Скажіть одне слово: так чи ні? Тільки одне слово!
Любов Андріївна. Хто це палить тут гидкі сигари… (Сідає).
Гаєв. От побудували залізницю, і зручно стало. (Сідає). З’їздили до міста і поснідали… жовтого в середину! Мені б спочатку піти в дім, зіграти одну партію…
Любов Андріївна. Встигнеш.
Лопахін. Тільки одне слово! (Благально). Дайте ж бо мені відповідь!
Гаєв (позіхаючи). Кого?
Любов Андріївна (дивиться в своє портмоне). Вчора було багато грошей, а сьогодні зовсім мало. Бідна моя Варя заради ощадності годує всіх молочним супом, на кухні старим дають самий горох, а я витрачаю якось безглуздо… (Впустила партмоне, розсипала червінці). Ну, посипались… (їй досадно).
Яша. Дозвольте, я зараз позбираю. (Збирає монети).
Любов Андріївна. Будьте ласкаві, Яшо. І навіщо я поїхала снідати?.. Паскудний ваш ресторан з музикою, скатерки пахнуть милом… Навіщо так багато пити, Льоню? Навіщо так багато їсти? Навіщо так багато говорити? Сьогодні в ресторані ти говорив знову багато і все недоречно. Про сімдесяті роки, про декадентів. І кому? Половим говорити про декадентів!
Лопахін. Так.
Гаєв (махає рукою). Я невиправний, це очевидно… (Роздратовано до Яші). Що це таке, завжди крутишся перед очима…
Яша (сміється). Я не можу без сміху чути ваш голос.
Гаєв (до сестри). Або я, або він…
Любов Андріївна. Ідіть, Яшо, ідіть собі…
Яша (віддав Любові Андріївні портмоне). Зараз піду. (Ледь утримується, щоб не сміятись). Цієї ж хвилини… (Іде).