Дуняша (зупиняється попудритись). Панночка велить мені танцювати — кавалерів багато, а дам мало, — а мені від танців в голові наморочиться, серце стукає. Фірсе Миколайовичу, а зараз чиновник з пошти таке мені сказав, що мені дух перехопило.
Музика стихає.
Фірс. Що він тобі сказав?
Дуняша. Ви, каже, як квітка.
Яша (позіхає). Темнота… (Виходить).
Дуняша. Як квітка… Я така делікатна дівчина, страх люблю ніжні слова.
Фірс. Закрутишся ти.
Входить Єпіходов.
Єпіходов. Ви, Авдотьє Федорівно, не бажаєте мене бачити… так, ніби я кузька якась. (Зітхає). Ех, життя!
Дуняша. Чого ви хочете?
Єпіходов. Безсумнівно, може, ви й праві. (Зітхає). Але, звичайно, коли поглянути з точки зору, то ви, дозволю собі так висловитись, пробачаюсь за одвертість, цілковито привели мене в стан духу. Я знаю свою фортуну, щодня зі мною трапляється якесь нещастя, і до цього я давно вже звик, так що з усмішкою дивлюся на свою долю. Ви дали мені слово, і хоч я…
Дуняша. Прощу вас, потім поговоримо, а тепер дайте мені спокій. Тепер я мрію. (Бавиться віялом).
Єпіходов. У мене кожен день нещастя, і я, дозволю собі так висловитись, тільки усміхаюсь, навіть сміюсь.
Входить із зали Варя.
Варя. Ти й досі ще не пішов, Семене? Яка ж ти, справді, неповажлива людина. (До Дуняші). Іди звідси, Дуняшо! (До Єпіходова). То на більярді граєш і кий зламав, то по вітальні походжаєш, наче гість.
Єпіходов. З мене вимагати, дозвольте вам висловитись, ви не можете.
Варя. Я з тебе не вимагаю, а кажу. Тільки й діла, що блукаєш з місця на місце, а справами не займаєшся. Конторника утримуємо, а невідомо навіщо.
Єпіходов (ображено). Чи працюю я, чи блукаю, чи їм, чи на більярді граю, про те можуть судити тільки люди з поняттям і старші.
Варя. Ти смієш мені це казати! (Спалахнувши). Ти смієш? Значить, я нічого не розумію? Забирайся ж геть звідси! Зараз же!
Єпіходов (злякавшись). Прошу вас висловлюватись делікатним способом.
Варя (вкрай обурившись). Зараз же забирайся! Геть!
Він іде до дверей, вона за ним.
Двадцять два нещастя! Щоб твого й духу тут не було! Щоб мої очі більше тебе не бачили!
Єпіходов вийшов, за дверима його голос: «Я на вас буду скаржитись».
А, ти ще вертаєшся! (Хапає палицю, поставлену Фірсом біля дверей). Іди, іди… Іди, я тобі покажу… А, ти вертаєшся? Вертаєшся? Так ось же тобі… (Заміряється).
В цей час входить Лопахін.
Лопахін. Щиро дякую.
Варя (сердито й глузливо). Вибачайте!
Лопахін. Нічого. Щиро дякую за приємне частування.
Варя. Нема за що. (Відходить. Потім озирається і питає лагідно). Я вас не вдарила?
Лопахін. Ні, нічого. Гуля, проте, набіжить величенька.
Голоси в залі: «Лопахін, приїхав! Єрмолаю Олексійовичу!»
Пищик. Видом видати, слихом слихати… (Цілується з Лопахіним). Коньячком од тебе пахтить, любий мій, серце моє. А ми тут теж розважаємось.
Входить Любов Андріївна.
Любов Андріївна. Це ви, Єрмолаю Олексійовичу? Чому так довго? Де Леонід?
Лопахін. Леонід Андрійович зі мною приїхав, він іде…
Любов Андріївна (хвилюючись). Ну, що? Відбулись торги? Кажіть-бо!
Лопахін (ніяково, боячись виявити свою радість). Торги закінчились близько четвертої години… Ми на поїзд спізнились, довелося чекати до половини десятої. (Важко зітхнувши). Ух! Мені голова трохи обертом іде.
Входить Гаєв; у правій руді в нього покупки, лівою він витирає сльози.
Любов Андріївна. Льоню, що? Льоню, ну? (Нетерпляче, крізь сльози). Швидше-бо, ради бога…
Гаєв (нічого їй не відказує, тільки махає рукою; до Фірса, крізь сльози). Ось візьми… Тут анчоуси, керченські оселедці… Я сьогодні нічого не їв… Скільки я витерпів!
Двері до більярдної відчинені; чути удари куль і Яшин голос: «Сім і вісімнадцять!» У Гаєва міниться обличчя, він уже не плаче.
Стомився я страшенно. Даси мені, Фірсе, переодягтися… (Виходить до себе через зал, за ним Фірс).