… Із кантоністів… — Кантоністами називали в царській Росії синів військовослужбовців, які з дитинства зараховувалися на військову службу.
«дорожчий істини низької…» — цитата з вірша О. С. Пушкіна «Герой» (1830).
Душечка. — На настійне прохання Н. Є. Ефроса оповідання віддано до нового тоді журналу «Семья», де воно й було надруковане в січневому номері за 1899 р.
«Фацет навиворіт». — В російській постановці так називався «Маленький Фауст», опера Ф. Єрве (1869).
«Орфей у пеклі» (1858) — оперета французького композитора Ж. Оффенбаха.
… вбрання з плерезами… — тобто з жалобними білими нашивками.
Дама з собачкою. — Оповідання було опубліковане в грудневій книжці журналу «Русская мысль» за 1899 р.
«Гейша» (1896) — оперета англійського композитора Сіднея Джонса.
Наречена. — «Наречена» — останнє оповідання Чехова.
Робота над оповіданням розпочалася в жовтні 1902 р. 20 жовтня Чехов уже зміг повідомити у редакцію «Журнала для всех» його назву: «… якщо Вам так потрібна назва оповідання, яку можна потім і змінити, то ось вона: «Наречена». Проте в основному оповідання створювалось в грудні. «За роботу я вже сів, пишу оповідання» (О. Л. Кніппер, 19 грудня), — але хвороба знову відволікає йога від праці. «В мене був плеврит… З хворобою провозився всі свята, нічого не робив, і тепер все, що почав, доведеться розпочинати заново, і розпочинати з досадою… Мені потрібно закінчити оповідання… для «Журнала для всех», куди я обіцяв дуже давно. Поганим я став працівником, між іншим кажучи», — писав він Ф. Д, Батюшкову 11 січня 1903 р. У другій половині січня Чехов знову взявся за «Наречену», та працювалось йому важко: «Пишу оповідання, але повільно, через годину по столовій ложці…», «Пишу по 6–7 рядків у день, більше не можу, хоч убий» (О. Л. Кніппер, 30 січня і 5 лютого). Турбує його цензура: «… «Наречену» пишу, розраховую закінчити до 20 лютого… Тільки ось що: як би моїй «Нареченій» не дісталось від п. п. женихів, що стоять на сторожі чистоти Вашого журналу!» (з листа до редактора).
Коли в квітні 1903 р, у Чехова була в руках друга коректура оповідання, він дав її прочитати М. Горькому і В. В. Вересаєву. Як згадує Вересаєв, 20 квітня у нього з Чеховим відбулася розмова про «Наречену»:
«Антон Павлович спитав:
— Ну що, як вам оповідання?
Я знітився, та вирішив висловитися відверто:
— Антон Павлович, не так дівчата ідуть в революцію. І такі дівиці, як ваша Надя, в революцію не йдуть.
Очі його стали суворо-настороженими.
— Туди різні бувають шляхи» (А. П. Чехов в воспоминаниях современников. М., Гослитиздат, 1960, с. 675).
Проте через півтора місяця Вересаєв одержав від Чехова листа (від 5 червня): «Оповідання «Наречена» покреслив і переробив у коректурі». Художник до кінця чесний, Чехов ані найменшою мірою не хотів грішити проти правди і логіки в розвитку подій. Однак, хоч він і зняв прямі натяки на зв’язок героїв оповідання з революційним рухом, ця правка не змінила ні змісту оповідання, ні його оптимістичного звучання.
Спати хочеться. — Матеріальна необхідність примусила Чехова написати це оповідання під час його роботи над «Степом»: «Через те, що наближається лерше число з його платежами, я не витримав і сів за термінову роботу. Та це не біда. На оповідання витратив не більше як півдня, тепер же я можу продовжувати свій «Степ» (О. М. Плещеєву, 23 січня 1888 p.).
Л. М. Толстой зараховував оповідання до кращих творів Чехова і називав його «справжньою перлиною» (А. Б. Гольденвейзер. Вблизи Толстого. М., Гослитиздат, 1959, с. 68).
Степ. — Перший твір, написаний на замовлення «товстого» журналу «Северный вестник» (надруковано в № 3 за 1888 p.).
В основу повісті лягли спогади дитинства, пов’язані з Таганрогом, з Донським краєм. Навесні 1887 р. Чехов приїздив на батьківщину, оживив старі враження, збагатився новим матеріалом. Про деякі автобіографічні моменти в повісті пише М. П… Чехов (М. П. Чехов. Вокруг Чехова. М., 1964, с. 66; і Мих. П. Чехов. Антон Чехов и его сюжеты. М., 1923, с. 22).
На початку лютого повість була закінчена і відправлена в «Северный вестник».
Закінчивши повість, Чехов мав намір, «якщо вона буде мати хоч невеличкий успіх», покласти «її в основу величезної повісті і… продовжувати» (О. М. Плещеєву, 3 лютого), і невдовзі він навіть визначив долі героїв майбутньої «величезної повісті». Проте ця повість, як і роман його, не були написані. Пізніше, коли Чехову говорили: «Киньте писати оповіданнячка. Ми чекаємо від вас великого», — він поправляв пенсне, пригладжував волосся, невиразно покректував і жалівся друзям: «Під «великим» вони розуміють довге. Вони всі звикли вимірювати погонними сажнями» (П. П. Гнедич. Книга жизни. «Прибой», 1929, с. 178–179).