Кузьмичов, мабуть, також думав про графиню, бо, коли бричка проїхала версти зо дві, він сказав:
— Та й здорово ж обдирає її цей Казимир Михайлович! Позаторік, коли я в неї, пам’ятаєте, вовну купував, він на самій моїй купівлі тисячі зо три нажив.
— Від ляха іншого й сподіватись не можна, — сказав о. Христофор.
— А їй і горенька мало. Сказано, молода та дурна. В голові вітер так і віє!
Єгорушці чомусь хотілося думати тільки про Варламова і графиню, особливо про останню. Його сонний мозок зовсім відмовився від звичайних думок, туманився ї втримував самі тільки казкові, фантастичні образи, які тим зручні, що якось самі собою, без будь-якого клопоту з боку того, хто думає, зароджуються в мозку і самі — досить тільки гарненько струснути головою — зникають без сліду; та й усе, що було навколо, не навертало до звичайних думок. Праворуч темніли горби, які, здавалося, заступали собою щось невідоме й страшне, ліворуч усе небо над обрієм було залите багровою загравою, і важко було зрозуміти, чи була то де-небудь пожежа, чи мав сходити місяць. Далечінь було видно, як і вдень, але вже її ніжне лілове забарвлення, затушоване вечірньою млою, зникло, і весь степ ховався в імлі, як діти Мойсея Мойсейовича під ковдрою.
Липневими вечорами й ночами вже не кричать перепели і деркачі, не співають в лісових балочках солов’ї, не пахне квітами, але степ все ще прекрасний і повний життя. Ледве зайде сонце і землю огорне мла, як денну нудьгу забуто, все пробачено, і степ легенько зітхає широкими грудьми. Начебто від того, що траві не видно в сутінках своєї старості, в ній здіймається весела молода тріскотнява, якої не буває вдень; тріскотнява, підсвистування, дряпання, степові баси, тенори і дисканти — все змішується в безперервне монотонне гудіння, під яке добре згадувати й сумувати. Одноманітна тріскотнява присипляє, як колискова пісня; їдеш і почуваєш, що засинаєш, та ось звідкілясь долинає уривчастий, тривожний крик незаснулого птаха або розлягається невиразний звук, схожий на чийсь голос, ніби здивоване «а-а!», і дрімота склеплює повіки. А то, бувало, їдеш повз балочку, де є кущі, і чуєш, як птах, що його степовики називають сплюхом, до когось кричить: «Сплю! сплю! сплю!» — а інший регоче або заходиться істеричним плачем — це сова. Для кого вони кричать, і хто їх слухає на цій рівнині, бог їх знає, але у їхньому крику багато смутку й жалю… Пахне сіном, висушеною травою і запізнілими квітами, але запах густий, солодко-нудотний і ніжний.
Крізь імлу видно все, але важко розглядіти колір і обрис речей. Все уявляється не тим, чим воно є. Їдеш і раптом бачиш: попереду, біля самої дороги, стоїть силует, схожий на ченця; він не ворушиться, чекає і щось держить у руках… Чи не розбійник це? Постать наближається, росте, ось вона порівнялася з бричкою, і ви бачите, що це не людина, а одинокий кущ або великий камінь. Такі нерухомі постаті, що когось чекають, стоять на горбах, ховаються за могилами, виглядають з бур’яну, і всі вони схожі на людей і викликають підозру.
А коли сходить місяць, ніч стає блідою і темною. Мли як не було. Повітря прозоре, свіже й тепле, всюди добре видно, і навіть можна розпізнати край дороги окремі стебла бур’яну. На далеку відстань видно черепи і каміння. Підозрілі постаті, схожі на ченців, на ясному фоні ночі здаються чорнішими, мають вигляд ще похмуріший. Частіше її частіше серед монотонної тріскотняви, тривожачи непорушне повітря, розлягається чиєсь здивоване «а-а!» і чути крик незаснулого чи маячінням охопленого птаха. Широкі тіні ходять по рівнині, як хмари по небу, а в незбагненній далині, якщо довго вдивлятися в неї, височать і нагромаджуються один на одному туманні, химерні образи… Трошки моторошно. А глянеш на блідо-зелене, всіяне зорями небо, на якому ні хмаринки, ні плями, і зрозумієш, чому тепле повітря нерухоме, чому природа насторожена і боїться поворухнутись; їй моторошно і жаль втратити хоч одну мить життя. Незмірну глибину й безмежність неба можна збагнути тільки на морі та в степу вночі, коли світить місяць. Воно страшне, гарне й ласкаве, дивиться млосно і вабить до себе, а від пестощів його наморочиться голова.