— І яка до Вас за це жорстоко ставиться, — перебила мене Ванда, сміючись.
— Так, яка мене зв’язує й шмагає, яка дає мені ногою стусанів, а сама належить іншому.
— І коли Ви, доведені до божевілля через ревнощі, виступаєте проти свого суперника, то вона у своїй зарозумілості заходить настільки далеко, що дарує Вас суперникові та його жорстокості. Чи кінцева картина подобається Вам менше?
Я перелякано подивився на Ванду.
— Ви перевершили мої мрії.
— Так-так, ми, жінки — винахідливі, — мовила вона, — вважайте, що коли Ви знайдете свій ідеал, то легко може статися, що з Вами будуть чинити жорстокіше, ніж Вам би хотілося.
— Боюся, що я вже знайшов свій ідеал, — сказав я і притиснув своє палаюче обличчя до її лона.
— Але невже у мені? — вигукнула Ванда, сміючись, скинула хутро і, підстрибуючи, перейшлася по кімнаті. Вона все ще сміялася, коли я зійшов сходами; і, коли я, поринувши в роздуми, стояв надворі, то ще чув її пустотливий, жвавий, іскристий сміх.
— Отже, я мала би для Вас втілювати Ваш ідеал? — лукаво мовила Ванда, коли ми зустрілися сьогодні в парку.
Спочатку я не знайшов жодної відповіді. У мені боролися два протилежні почуття. Тим часом вона опустилася на кам’яну лавку і бавилася квіткою.
— То як, мала би, чи ні?
Я впав на коліна і взяв її за руки.
— Я ще раз благаю Вас, будьте моєю дружиною, моєю вірною щирою дружиною. Якщо ж Ви цього не можете, то будьте моїм ідеалом, але тоді повністю, нестримно, без жодного полегшення.
— Ви ж знаєте, що за рік я віддам Вам свою руку, якщо Ви — той чоловік, якого я шукаю, — відповіла Ванда дуже серйозно, — але я гадаю, що Ви будете мені більше вдячні, якщо я втілюватиму Ваші фантазії. То чому Ви надаєте перевагу?
— Мені здається, що все те, що ввижається мені в уяві, лежить у Вашій природі.
— Ви помиляєтеся.
— Думаю, — продовжував я, — що Вам приносить задоволення мати якогось мужчину цілком у свої руках, мучити його, катувати…
— Ні-ні, — вигукнула вона жваво, — а втім… — вона замислилася. — Я вже себе більше не розумію, — вела вона далі, — але мушу Вам зізнатися. Ви розбестили мою фантазію, розігріли мою кров, і я починаю у цьому знаходити задоволення. Захоплення, з яким Ви говорите про маркізу де Помпадур, про Катерину, про всіх отих себелюбних, легковажних та жорстоких жінок, зачаровує мене, залягає мені в душу і штовхає мене ставати подібною до них. Їм, попри їхню ницість, упродовж усього життя по-рабському поклонялися, і вони ще й у гробі творять чуда.
Зрештою, Ви робите з мене ще одну мініатюрну деспотицю, таку собі маркізу де Помпадур для хатнього вжитку.
— Ну то тоді, — промовив я збуджено, — якщо це є у Вас, то віддайтеся цьому потягові своєї натури, лише нічого половинного. Якщо Ви не можете бути доброю, вірною жінкою, то будьте дияволом.
Я був блідий, збуджений, близькість вродливої жінки пройняла мене, як гарячка, я вже більше не розумів, що кажу, але пригадую, що цілував її ноги і, зрештою, підніс одну її ногу і поставив собі на потилицю. Але вона швидко відсмикнула її й підвелася майже розгнівано. “Якщо Ви мене кохаєте, Северине, — швидко промовила вона, і її голос звучав різко й владно, — то не говоріть більше про такі речі. Ви мене розумієте? — Більше ніколи. Врешті-решт я могла б справді…” — вона розсміялася і сіла знову.
— Я говорю зовсім серйозно, — вигукнув я напівфантазуючи, — я так захоплююся Вами, що готовий усе витерпіти від Вас тільки, щоб бути біля Вас усе своє життя.
— Северине, я застерігаю Вас ще раз.
— Ви даремно мене застерігаєте. Робіть зі мною все, що хочете, лише не відштовхуйте мене зовсім від себе.
— Северине, — заперечила Ванда, — я легковажна молода жінка, і це для Вас небезпечно — отак повністю мені віддатися. Врешті-решт Ви справді станете моєю іграшкою. Хто тоді Вас захистить, щоб я не зловживала своєю владою?
— Ваше благородне єство.
— Влада робить зарозумілою.
— Тоді будь зарозумілою, — вигукнув я, — ставай на мене ногами.
Ванда обхопила руками мою шию, глянула мені у вічі й похитала головою. “Боюся, що я не зможу, але спробую, на втіху тобі, бо ж я кохаю тебе, Северине, так, як ще ніколи не кохала жодного мужчини”.
Сьогодні вона несподівано вбрала капелюшок та шалик, і я повинен був супроводжувати її на базар. Там вона розглядала батоги, довгі батоги з коротким руків’ям, такі, як тримають для собак.
— Оці мали би бути добрими, — сказав продавець.
— Ні, вони замалі, — заперечила Ванда, дивлячись на мене, — мені треба великий…