Краса незайманої природи Карпат в новелі Опришок майстерно відтворена в складній еклектиці архітектури предковічного лісу, яка виявляє себе то в образі коштовних склепінь палаців із арабських казок, то в похмурих нефах високих готичних храмів. В описі інтер’єру замку з новели Мертві ненаситні — тонке відчуття мистецьких стилів різних епох та народів. Особливе місце займає екфразис у новелі Венера у хутрі, де в поле зору головного героя (і читача) потрапляють мармурові зображення богині кохання, фрески, картини, розкішний гардероб Ванди, декорації та інтер’єри приміщень, де відбувається дійство. Не можна не помітити в описі сцени купелі іконографічної традиції картини “Венера з дзеркалом” у виконанні Тіціана та її копії пензля Рубенса. Хоча рефлексії, теоретичні відступи та максими головного героя, від імені якого ведеться оповідь, і стоять не раз на заваді плинному розвиткові дії, усі вони, надто мистецтвознавчі екскурси та ремінісценції, надають творові своєрідної принадности, мобілізують фантазію. Ця мистецька фантазія надихає почуття Северина — солодку, меланхолійну, таємничо-могутню силу. Живлять його й численні інтертекстуальні мотиви, від Гомерового епосу про Одіссея та Овідієвого “Мистецтва кохання”, крізь середньовічну “Пісню про Нібелунгів” до просвітницької “Манон Леско” абата Прево та “Римських елегій” ґете.
З повним правом Захер-Мазоха можна назвати й майстром пейзажу — як міського, так і природнього ландшафту. Панорама старовинної Флоренції рельєфно окреслюється у Венері у хутрі, чи не вперше в німецькомовній літературі з’являються неповторної краси картини українських Карпат у новелах Опришок та Дон Жуан з Коломиї, сповнені найтонших спостережень та філігранності живописних деталей, зіставні з баченням карпатського світу у Михайла Коцюбинського та Гната Хоткевича. У зміні пір року та часу доби з’являється на сторінках новел Хлопський суд та Прогулянка на санях безмежна східно-галицька рівнина, пейзаж якої тонко відчуває та схоплює проникливе око художника. Побачене та пережите, відтворене в слові, назавжди присутнє в пам’яті:
Дні, які я майже щоліта проводив на селі, у пригожих Винниках, були сповнені щастям… Велику притягальну силу мала для мене Чортова скеля. Це був гранітний моноліт, котрий знаходився на пагорбі посеред лісу; понад зеленими верхівками із нього відкривався прекрасний вид на подільську рівнину, аж до російського кордону (Леопольд фон Захер-Мазох. Сувеніри).
Пейзаж, як відтворення естетичного споглядання природи в рефлексіях відношення між суб’єктом та світом творить в новелах обрамлення дії, наповнює місце її розгортання неповторною аурою. Майстерний, опис ясного зимового ранку в новелі Мертві ненаситні перетворюється в прелюдію розповіді головного героя, визначає її тональність. Та, окрім цього, ландшафт у Захер-Мазоха не раз стає місцем розгортання думки, яка з ним співнароджується, перетворюється на гайдеггерівський “ментальний ландшафт”. Похмура гущавина хвойного лісу в новелі Опришок наводить на думку про смерть, викликає почуття безмежної самоти та невтішної пустки. Контраст згарища зі свіжим, ясним та радісним ранком у Хлопському суді засвідчує всю марноту людських пристрастей, незворушність природи, будить безмежний сум. Меланхолія, витворюючи основний настрій у Дон Жуані з Коломиї, породжена, за автором, рівниною, яка мовчазно обгортає людину, мов нескінченність, рівниною, до якої людині завжди хотілося промовляти.
“Ментальний ландшафт” Галичини стає в Захер-Мазоха місцем народження альтернативи Сходу й Заходу, Півночі й Півдня. Східний світ, як сама душа, незбагненний та таємничий; тут вирують первісні пристрасті, почуття людини ще не скуті умовностями та правилами. Віковічний карпатський праліс у новелі Опришок — це царство маєстатичної незайманої природи, яка возносить людину; тут, на противагу позверхній веселості Альп, людським характерам притаманна глибока, невимовна туга. Їх мешканці — гуцули, живуть у гармонійній єдності з природою, є її невіддільною часткою.
“Природність” почуттів, безпосередність та свіжість у їх вираженні, зображені в новелі Дон Жуан з Коломиї, привернули до автора увагу літературних критиків німецькомовного світу, які іменували його “Колумбом Сходу”. Сучасник Захер-Мазоха, відомий австрійський письменник Фердинанд Кюрнбергер, своєю передмовою до новели знайомить літературний світ Заходу з молодим, невідомим на той час автором, причому ключовим словом до його творчости він обирає гасло “поезія чуття” — на противагу “поезії ідей” класичної німецької літератури. Старече тіло Заходу, на думку Кюрнбергера, не в стані витворити нічого нового та самобутнього, воно може лише сприймати: