Це була донька одного галицького священика, ота Роксолана, яку Расін прославляє у “Баязеті”, та слов’янка, що зробила своїм рабом Сюлеймана Пишного і стала його дружиною.
Галицькі жінки не є господинями дому в німецькому сенсі, вони вміють керувати господарством у широкому розумінні, але ощадливість, порядок, старанність у домашньому побуті не належать до їхніх чеснот.
Галицька селянка, хоч якою моторною і тямущою вона є, також побоюється роботи. Тут бракує як освіти народу, так і виховання. Власне кажучи, лінивим народ не є, бо він неперевершено працює у когось на службі, але має невеликі потреби, балакає, співає і танцює охочіше, ніж тоді, коли мав би зробити зусилля заради заможного дозвільного життя.
Наскільки галицькі жінки погані господині, настільки ж чудові вони матері. Як ніжно поводиться звичайна селянка зі своєю дитиною! Глибока пошана, покірність, дитяча любов, яку сива мати отримує від свого сина ще й тоді, коли він вже сам гойдає на колінах дітей, найкраще підтверджує, ким вона для нього була, ким вона для нього буде завжди. Син одержує від неї перші, найсвятіші ідеали, вона живить та енергійно підтримує їх увесь час, поки супроводжує його через життя.
Ось це і є основні риси, якими ми завершуємо жіночі образки польки та русинки в Галичині. У лоні цих жінок лежить майбутнє їхнього народу. Правильно пише одухотворена Дора д’Істрія: “Романці — найдотепніші, германці — наймудріші, слов’яни — наймолодші, а юність — це велика перевага”.
Протягом довгого часу латинський, італійський, французький впливи необмежено панували в освіченому світі; багато в чому вони повинні були пом’якшити німецький та англійський; слов’яни теж братимуть участь у загальному творенні людської культури. Європа має багато чого очікувати від них, і насамперед — у перетворенні суспільства та у стосунках чоловіка й жінки.
Наступним за чисельністю та значенням, після українського й польського елемента в Галичині, є передусім єврейський. Він живе великими, замкненими громадами, заселяє цілі міста чи їх великі квартали, і тому, як у жодній іншій країні, зберіг тут повну своєрідність племені. Вже за польських королів він отримав великі привілеї, завжди втішався особливим захистом австрійського уряду та від часу прийняття австрійської конституції 1861 року досягнув повної емансипації. Його значення зростатиме настільки ж, наскільки він сам звільнятиметься завдяки освіті.
Той самий розкол, який роздирає зараз релігійне життя євреїв у Галичині, проходить і через їхнє соціальне життя. Освічені відмовилися від ортодоксальної віри, тоді як нижчі класи з непорушною любов’ю прихильні до старих традицій та звичаїв.
Так, освічена єврейка в Галичині стала типом тільки для себе, як і єврейка з народу. Поряд з ними вихрещена єврейка виглядає досить своєрідно. Польська єврейка справедливо має славу красуні. Вона зберегла східні риси в чистому вигляді, і може разом зі своїми азійськими сестрами позмагатися навіть з чудовими жінками Вірменії та Грузії. І тут, буває, трапляється некрасива і добродушна порода жінок з горбатим носом, із повними губами і тими великими зеленими очима, яким пані Юпітерова завдячує прізвиськом “волоока”; а поруч із нею — ота струнка козуля з Пісні пісень, зі смаглявим обличчям, мигдалеподібними, темними тужливими очима, з тим чорним, аж синім, відблиском волосся, довгим, “як сама вічність”, як співає Гафіз. А ті великі, розкішні жінки, рудоволосі та білі, як мармур, яким до ніг схилялись ассірійські полководці та християнські пророки! З цього племені була ота Естерка, у кучерях якої впіймався великий Казимир Польський, і яка могла собі дозволити виховувати доньку найвірнішого сина Церкви у вірі Мойсея.