Корній (раптом роздратовано). А, для сім’ї, для
СІМ’Ї! ВСЄ ДЛЯ СІМ’Ї! А ЧОМУ СІМ’Я ЦІЇ* mphp
Такої^сїм’ї я не xo]3yLÜi єсть! Не хочу, та й ужеТЗГпере-ptc таку сім;ю. Це минулося... Минулося. Все для сім’ї: і честь для сім’ї, і власність, і талант, і держава... Та що таке? Хай сім’я служить уже чомусь більшому за неї! Годі.
Рита. Більшому?
Корній. А щоб ти знала, що більшому. Творчості! Мистецтву, от чому. Nâ! Завели собі сім’ю, і все їй давай, — священна. Поцілував другу женщину, честь опо-зорив. Бо сім’ї те шкодить. А к чорту не хочеш? Na, маєш! Колись вона була головна, а тепер чоловік виріс. Виріс, і вже. Годі. Сім’я мусить нову форму придбати. От. Годі од сім’ї до всього підходити... Так-так! Що це, справді, таке? Того не можна, того не можна, те їй давай, це їй давай. Та що? Хіба я якийсь крамар, що має лавку для сім’ї? Маєш! Хіба я живу для того, щоб сім’ю со-держувати? Сім’я мені головне? Та з якої речі? От єсть тобі! Це колись було. А тепер сім’я хай служить. От і вже. Я й досі нічого не можу зробити, нічого більшого не можу написати. Я все продаю, все спішу. Та до якої ж пори? Маєш! Одну річ хотів зробити і от тобі — давай її сім’ї.
Але вибачайте, я її не дам. А, того не буде! Хочеш сім’ю рятувати, то рятуй сама! А хочеш бути мені дійсщш-дю— варипШ
Рита. Що ж я тобі ще не дала? Що ти не взяв ще у мене? Говори, я дам.
К о р н і й. А, що! Чого ради я повинен для сім’ї давати своє... все найдорогше, чому сім’я мені не дасть свого найдорогшого... «святого»? А, маєш...
Рита. Говори ж, що? Говори, що сім’я тобі ще не дала, твоєму мистецтву, що?
К о р н і й. Нічого не дала, а ще взяла. Мені треба грошей на Салон, на роботу, на фарби. Де я візьму? Де? А, маєш... Де я можу зараз дістати, коли я скінчив роботу? Продать цю, а потім знов почати, не скінчить, продати і знов? І так все життя? Та що таке? За якої речі?
Рита (тихо). Чого ж ти хочеш? Щоб ми пішли од тебе? Ти хочеш, щоб я взяла гроші у Янсона і поїхала? Так?
Корній. Ні, я цього не хочу...
Рита. Ага, ти мусиш кінчати роботу. Ну, так чого ж тобі треба?
Корній. Мені треба грошей. От і вже.
Рита. І мені треба. Ну?
К о р н і й (зупиняючись, чудно дивиться на неї). «Ну»? Ну, так от що я тобі скажу. Ти говориш, що ти все можеш зробить, що ти товариш мій?
Рита. Говорю. Ну?
Корній. Ну, так от^л^МУРИТТТ Мулена, про-,
датись йому і взяти для сім’ї й для мене грошей. І вже^ —и т а (пронизана жахом). Корнію, що ти говориш?!!
Корній. Я говорю те, що говорю. Дай свою честь для сім’ї, для мистецтва, для мене.
Рита. Корнію! Господи! Ти свідомо це говориш? Ти розумієш, що ти говориш?
Корній. Я говорю те, що я говорю. От і вже.
Рита. О Боже! Мені сниться чи... Господи!.. Ти на це йдеш? На це?
К о р н і й. Я мушу мати гроші. Я давав їх за твою честь, сім’ю, дай мені за мою честь. Я не можу так далі!
Рита. Ти безчестям сім’ї хочеш купити собі артизм свій?
Корній. Безчестя нема ніякого... Ніякого... Безчестя тоді, коли сім’я вище цього. Тоді женщина не сміє нару-шати її наказів, бо сім’я руйнується. От. А коли сім’я средство, тоді безчестя нема.
Рита. О Боже!.. Щоб я своє тіло продавала для твого полотна? Для твого мертвого — свої живі муки, сором?
Корній. Так! Щоб ти тіло продала... Я продавав для вас свій мозок, свої нерви, тіло й душу, а ти продай тільки тіло. От і вже. От і вже. А ти тіло продай. А полотна я не продам. Іди до Мулена.
Рита. Та ти ж сам дві години тому назад своє полотно давав за моє тіло?!
Корній. Тоді я давав, а тепер ти дай. Я рятував сім’ю, ти рятуй мистецтво. А не вирятуєш, все погибне. Я більше не можу. От і вже. Я мушу писати або... кінець всьому. Ідеш?
Рита. Куди?
Корній. До Мулена!
Рита. Ти справді?!
Корній. Справді.
Рита (якийсь мент пильно дивиться на нього, вся дрижить). Щоб я пішла... для того полотна?!
Корній. Для того полотна.
Рита (раптом стрибаючи до столу, хапає ніж і біжить до картини). О, коли так, то...
Корній (несамовито кричить). Рито! Куди?! Рито?! Зупинись!
Рита (біля картини, зупиняючись. Люто). Смерть твоєму полотну!
Корній. Рито! Не смій! Чуєш?! Клянуся, я в ту ж мить своїми руками задушу Лесика. як поріжешГОдійди!