Арсен. (Швидко виходить.)
Гликерія Хвед. Та, може б, умилася все ж таки?
Софія. Ні, як він, то вже потім. Це хвилин п’ять, не більше. Одчеплюсь та й буду вже вільна.
Арсен. (Входячи.) До тебе, Софіє.
Софія. Ага... То проси, будь ласка.
Всі виходять наліво. Арсен направо.
Входять Грінб^рг і Сємянніков. Грінберг в салдацькій одежі, голений, 1сучерявий,~літ"28. Тримається вільно. Самовпевнено, трошки гаркавить. Старається буть англійцем. Сємянніков — в косоворотці й піджаку, з борідкою, незграбний, трохи згорблений, вигляд суто інтелігентський.
Софія. Доброго здоров’я. (До Грінберга.) Вибачайте: ви хто? Товариш Грінберг?
Грінберг. Да, я Грінберг.
Софія. Дуже приємно. А ви, товаришу?
Сємянніков. Моя фамілія — Сємянніков.
Софія. Чула й про вас. Сідайте, будь ласка. Сподіваюсь, ви балакаєте по-українськи? Попереджаю: я ні слова по-руськи не скажу. Я тільки що приїхала і так скупила за своєю мовою, що...
\ Грінберг. К сожалению, товарищ Семянников не говорит по-украински...
Софія. Але ж ви балакаєте? Товариш Сергієнко казав мені у Петрограді, що ви чудесно говорите по-українськи.
Грінберг. Да; я изъясняюсь свободно. Я, можно сказать, влюблен в этот прекрасный, богатый язык. Коли ви не дуже будете сміятися з мене за мою вимову, то я з великою приємністю. Я ж сам українець* родився.й виріс на Україні.
Сємянніков. А меня уж вы того... уж извините, я понимать то немножко понимаю, а говорить... (Розводить руками и посміхається.)
Софія. (Весело.) Ну аби розуміли. А хутко й говорить будете. Ну, так от, товариші, я... (Озирається и говорить тихіще.) Я маю доручення з Петрограда. Там дивуються, що у вас тут так мляво посувається справа.
Сємянніков. Извините. Я не совсем понял. Что значит «мляво»?
Грінберг. Медленно, вяло.
Сємянніков. Что же именно вяло? (До Софії.) Вы меня простите.
Софія. (Сміючись.) О, будь ласка.
Грінберг. Почему вяло идетъ дело.
Сємянніков. Ах, вот что! Да, да...
Грінберг. Нічого дивного, товаришко, немає. Ми не маємо вказівок, не маємо грошей. Ми готові кожну хвилину призначить виступ і не рішаємось.
Софія. А сил є досить?
Грінберг. Все робітництво і ввесь гарнізон у наших руках. За Центральну Раду тільки зброд ріжний, хуліга-1 ни та наймані групки вільного козацтва. Нікчемні банди.
Софія. (Виймає з торбинки пакети і листи.) Тут гро-; ші. Поки що тільки п’ятдесят тисяч. Потім буде більше. (Подає.) А це лист вам. (Дає Грінбергові пакет і листи.)
Грінберг. Ага... Дякую... (Чита листа.)
Софія. (Тим часом до Сємяннікова.) А ви давно вже на Вкраїні?
Сємянніков. Месяцев шесть, семь...
Софія. Що ж вам подобається тут?
Сємянніков. Как?
Софія. (Сміючись.) Нравится вам здесь?
Грінберг. (Раптом.) Великолепно! Вотъ этого мы только и ждали. (Сємяннікову.) Прекрасно! Сегодня можно выступать.
Сємянніков. (Радісно.) Неужели?! (Простяга руку до листа.) Ану покажите.
Грінберг. (Немов не помітивши його руху, хова лист в кишеню.) Сегодня ночью выступаем. О, теперь мы покажем этим наемным бандам разбойников. (Софії.) Спасибо вам, товарищ. Дякую дуже-дуже. Ви зробили нам величезну послугу.
Софія. Дуже рада.
Грінберг. Ну, тепер можна йти? Я гадаю, що ми ще побачимось. Ви мою адресу знаєте. Дозвольте вам ще раз подякувать і побажать всього найкращого. (Стискує руку.) Вибачайте, ще одно маленьке запитання. Але чисто особистого характеру... Ви, здається, артистка Петроградського державного театру?
Софія. Так.
Грінберг. Можна вас запитать, яким способом ви наша прихильниця? Коли це є нескромність з мого боку — вибачте, будь ласка.
Софія. О, прошу, я прихильниця всього, що гарне. ' Соціяльна революція — це така грандіозна, величезна 'і річ, що бути байдужим або ворожим до неї може бути людина зовсім тупа або дуже заінтересована в своєму сучасному добробутові, або, як кажуть тепер, в своїх кля-сових, інтересах. Тупою я себе не можу вважати, а щодо клясових інтересів, то мій батько — залізнодорожній робітник, мати — селянка, брати — робітники на заводі. Тільки я та сестра маємо освіту. Але це сталось зовсім випадково. Коли ми були дітьми, то жили в домі відомої артистки Мусалової, може, чули?