Софія. (Кидаючись до них.) Марку, Марку! Ради Бога! Що ти?
Гликерія Хвед. Ох, Боже мій! Батьку! Та що ж це таке?! Та діти ж рідні! Брати ж вони!
Марко. Який він мені брат?
Тихон. Действительно, не брат, а хулиган...
Сліпченко. (Люто до його.) Та доки ж це буде? Геть з моєї хати! Геть! Щоб і духу твого не було!
Гликерія Хвед. Батьку! Що ти робиш?!
Сліпченко. Мовчи! В моїй сем’ї не було зрадників і не буде! Забірайсь, запроданцю кацапський!
Гликерія Хвед. (Плаче.)
Тихон. (Рішуче виходить.)
Сліпченко. Убить його мало, паскудника! Тут розривають серце, а свої ще й собі. Марку, Арсене, ходімте! Дрсене, бери мою рушницю.
Гликерія Хвед. Куди ж це й ви?
Сліпченко. Боронить нашу землю, нашу державу, наш темний народ од ворогів його, од таких, як отой твій син. Прощайся з синами. Та не рюмсать мені і не розбалакувать, бо я вам всім тут... Ну?
Гликерія Xвед. Та це ж... Та як же... ночувать же прийдете?
Сліпченко. Як живі будемо, прийдемо. А як ні, то заночуємо десь инде. Ну, Марку, швидче прощайся. Арсене!
Марко. Та прийдемо! Чого там? Дурниця. Нічого не бійтесь, мамо. Батько це так собі. Ми тільки в караул.
Софія. Тату, а може б, визостались же таки цей вечір вдома^<^Ми^5іГне^б^чились^ют,їгри~рокі*.
С л і пч е юс-хтг'Не можуТдочко. Ми з нашою державою не бачились триста років. Коли б і ти могла, то й тебе забрав би з собою. Всіх! (Показує на Панаса.) Он зостається вам мужчина. Он як струже! Такі ще гірші, ніж отой. Краще вже в большевики йди, а не будь таким байдужим.
Панас. (Струже й наспівує «Гей, не шуми, луже».)
Софія. (Обнімає батька.) Ну, а я все ж таки благаю вас: не ходіть цей вечір. Ну, цей же тілько вечір. Ну, до одинадцятої години. Посидьте зо мною. Я ж так скучила за всіма вами. Таточку, хороший, дорогий! Ну, ради вашої й моєї любови до України, не ходіть сьогодня. Марку, прохай тата.
Марко. А може б, справді, тату?
Гликерія Хвед. (Плаче.) Старий, не ходи ти... Ну, нехай уже хлопці, молодші. А ти ж...
Сліпченко. Хто старий? Я? Тепер нема ні старих, ні молодих. Не рюмсайте й одчепіться. Марку, Арсене, ходімте. Нема чого! Вернемось усі живі й здорові. Ну, ходім, ходім! (Схвильований, швидко виходить.)
Марко й Арсен. (Мовчки прощаються й вибігають за ним.)
Гликерія Хвед. (Плаче.)
Марко. Та чого ви, мамо?! Та нічого ж... Ех!
Гликерія і Христя. (Виходять за ними.)
Панас. (Мовчки, зціпивши зуби, стругає.)
Софія. (Трівожно, швидко ходить по хаті.)
ДІЯ ДРУГА
Там же. Того ж вечора. В хаті темно, тільки на стіні, низько над варстатом Панаса, горить електрична лямпа з густим синім абажуром.
Крізь темне вікно видно вогні городських будинків. Чути приглушену тріскотню кулеметів і рушниць. Поміж цим один за одним чуються вибухи гармат — то ближче, то далі. З кожним вибухом в городі блимає світло, немов од блискавки, потім за цим грохіт розриву.
Панас. (З молотком і долотом в руках, зігнувшись, стоїть спиною до вікна над дошкою і вибиває. Не співає.)
Софія. (Стоїть біля вікна й неодривно дивиться на город.)
Христя. (Лежить, згорнувшись, у куточку канапи й за кожним вибухом здригується, сідає, озирається, непокоїться, знов згортається в клубочок, нарешті не витримує й повним муки, плачу й страху голосом скрикує.) О, Господи! Коли ж це скінчиться? Сім годин уже це страхіття! Я не можу! Я не можу. О! Знов! О, прокляті большевики, бодай вас Бог побив!
Новий вибух такої сили, що брязкотить посуд у шафі.
Христя. (Присідає, стає на коліна й ховається за бік канапи.) Софіє! Та не стій же там. Я боюсь дивиться на тебе. Софіє! Одійди!
Софія. (Як вибухає, здригується й машинально одступає від вікна, але зараз же знов підходить і дивиться.)
Затихає. Тільки зрідка здалеку чути вистріли рушниць.
Софія. Здається, кінець.
Входить Гликерія Хвед. (Голова їй зав’язана мокрою хусткою, стомлено говорить.) — Дітоньки. Не сидіть ви тут, мої рідні. Тут таке велике вікно, що бомбі легко влетіти. Перейдіть у колідорчик, пересильте там, там усе ж таки затишніше.
Софія. (Зараз же підходить до неї, ніжно обіймає й жартовливо виговорює). А ви чого, мамуню, ходите? Чого? Вам лежать треба. Ходімте, ходімте. Вже перестали.
Гликерія Хвед. Та й ви, дітки, ідіть звідси. Христе, Панасику.