Він захопився. Утершись рушничком, він одклав його набік і, повернувши до мене своє англійське обличчя, повів розмову знов про Думу, про волю, прогрес, новітніх людей, добро і правду. Говорив він уже по-російському і говорив гарно, кругло, щиро. В розумних, блискучих очах його горів вогник захоплення, і видно було, що він сам любувався своєю мовою й ще більше захоплювавсь. Пані з задоволенням слухала його й зітхала. В їдальні віяло холодком, пахло якимись квітками, вузький, довгий годинник м’яко, поволі цокав.
Раптом двері хутко одчинились і в кімнату вбіг заха-каний, з напруженим, зляканим лицем Грегуар.
— Ніко... Ніколай Андреїч! — зашепотів він.
Ніколай Андреїч враз змовк і, зблідши ввесь, повернувся до його. Пані теж зблідла й схопила в обійми Василька.
— Он!.. Он!.. Посмотріть... Ідуть... З флагами! — підбіг Грегуар до дверей, що виходили на терасу й з яких видно було вулицю села. Ми всі схопились і підбігли до дверей і до вікон. На вулиці далеко видно було велику юрбу селян, над котрою миготіло щось червоне. Селяни, видно, були неспокійні, бо звідти долітали крики й видно було, як махали руками. Пані затрусилась, забилась і, схопивши Василька, забігала по хаті. Василько почав плакать.
— Грегуар... Неси пулемет! Скорее!.. На террасу!.. — забурмотів Коростенко, дрижачими руками зачиняючи для чогось вікна.
Я кинувся до Коростенка й, теж хвилюючись, заговорив:
— Добродію! Може, кулемета не треба?.. Все одно не поможе, а жертви будуть. Краще вийти до їх і попробувать...
— Нет, нет, нет, — замахав він руками. — Вы, молодой человек, не мешайтесь. Это жизнь, а не программа. Понимаете? Я должен защищать свою семью... Ви, молодой человек... Лена!.. Иди в спальню!.. Не бойсь... Ах, негодяи!.. Грегуар! Божэ мой, он там копается!.. Леночка! Да иди же... Здесь нельзя тебе!.. Грегуар!.. Молодой человек, если вы боитесь... Грегуар!.. Они уже близко... И ворота отперты...
В кімнату вбіг Грегуар, важко несучи перед собою якусь машину з ніжками, як у фотографічного апарата, й довгою товстою блискучою трубкою.
— На террасу, на террасу! — помагаючи нести Грегу-арові, трусився весь Коростенко.
Василько раптом заверещав і забився, затріпався. Я кинувсь до його. Пані без пам’яті лежала долі.
— Сто-ой!! — зачулось високим різким тенором з тераси. — Стрел-я-ять буду!!
Я схопив графин з водою й почав лити дрижачими руками на голову пані, бурмочучи до Василька:
— Нічого, Васильку, нічого...
— Они убьют нас! Они убьют нас! — хапав мене за руки Василько.
В кімнату вбігла покоївка. Василько кинувся до неї й, обхопивши руками за стан, затріпався. Я кинувся до тераси. Але в цей мент звідти один за одним вибухло кілька вистрілів і дим клубом ввірвався в двері. Засмерділо порохом. За димом мені нічого не видно було, тільки вершки тополь, що росли перед терасою. Але слідом за вистрілами з вулиці зачувсь крик багатьох людей, ойкання, плач, свист.
— Не подходи! — розлягся знов різкий голос Коростенка.
— Убью! Всех убью-у!
Дим трохи розійшовся, й я побачив кілька купок людей, які несамовито, перелякано бігли в різні боки, одні — до села, другі — до економії, треті — в городи.
— Куда? Не смей!! А!! — ревів Коростенко, й знов за цим розляглось кілька вистрілів.
Коли знов розійшовся дим, на дорозі не було юрби, тільки декілька фігур лежало на тому місці, де червоніли флаги.
— Грегуар! Запереть ворота!.. Скорей! Михайлу и Сидору дать винтовки и расставить на свои места... Стрелять без сожаления!.. Разбежалась, подлая сволочь!.. Лена!.. Победа! Они разбежались...
З пальця йому текла кров, губи дрижали, й на них засохла біла піна, од англійських бак текли струмочки поту, очі були широкі, напружені, дикі.
Вмить в кімнату влетіла покоївка й, сплеснувши руками, закричала:
— Ой пане! Що ж ви робите! Це ж весілля йшло сюди! Ой Боже ж мій, постріляли, побили!.. Вони до вас ішли по закону!.. Ох, рятуйте ж... рятуйте! То ж сестра моя оддається за Пилипа Босого... Матінко моя!.. Ой, рятуйте!
І, кричачи, вона вибігла на терасу, з страшенною силою вдарила ногою «машину» й побігла під тополями на вулицю.
Коростенко пришиблений стояв і бурмотів:
— Не может быть... Не может быть...
Друга покоївка схопилась і теж вибігла. Пані лежала недвижно з розстібнутою мокрою сукнею, а Василько широкими переляканими очима поглядав на нас.
Вбито було одного, того якраз, що ніс «флаги», себто гілля з червоними хустками й стьожками, а ранено дві баби й хлопчика.
«Слово малороса-європейця» «машинним робом» було сказано «старій нашій неньці Україні». В той вечір я розпрощався з ним і через те не знаю вже, які «слова» він далі говорив селянам і яке «слово» сказали йому селяни.