Корній (виходячи з задуми). А, добрий вечір... Сідайте... Я, знаєте, той... трохи задумався. Ви давно прийшли?
Сніжинка. Ні, зараз оце... (Сідає проти нього.) Ну, як ся маєте? Цілий день вас не бачила. Що нового?
Корній. Нічого... Що ж може бути нового.
Сніжинка. Як Лесику?
Корній. Сьогодні лучче... Далеко лучче. Не плаче... Жар менше... Лучче. Що лучче... то лучче, то правда. То правда...
Сніжинка. А про Риту нічого не знаєте?
К о р н і й. Ні, не знаю... Не знаю нічого. Не знаю..
ттт-у з
було б якось, той... якось це інакше. Так мені здаєтьсяч.. Дянядто вона гяряча... дикя гд]\/ттттпАитія, Ар
Сніжинка. Ви каєтесь? ' «
К о р н і й. Я не каюсь. Ні... Що ж? Тутдві сили... стук нулись... Так мені здається... Каятись нема чого. Лесикї
лучче... Тільки все-таки... той... все-таки... якось це не так. Я знаю, вона пішла до Мулена.
Сніжинка. Ви ревнуєте? Ха-ха-ха! Ну, розуміється, до Мулена, а ви думали куди? А потім піде до другого. А ви мали її за таку святу? О, такі швидше котяться. Святість — найслабша перепона, вона занадто напружена, мій бідний Медведю! Святість легше всього рветься... Ха-ха-ха! О, бідний, покинутий муж сидить, сумує, коли-хає дитинку й гіркі сльози ллє. Бідний, бідний! Ні, я певна, що ви повісилися б, якби Лесик помер. Правда?
К орній. Тут, Сніжинко, мало смішного. Тут, бачите... Не вмію я вам сказати... тут...
Сніжинка (,гаряче-злісно). Тут тільки смішно! Ви хто: артист, творець краси чи фабрикант дітей? Хто?
К орній. Е, все можна говорити. Тут, Сніжинко, не те. Тут...
Сніжинка. Ні, тут тільки «те»! Артист є жрець, артист — весь краса повинен бути, весь! Пелюшки, горщечки, колиски — це не його справа! Двом богам не служать! Хто хоче бути великим артистом, той не повинен бруднити себе. Ну що з того, що помре ваш Лесик? Будемо говорити, нарешті, прямо. Що з того? Ну, не стане на світі „міяса, яке кричить, робить неестетичні штуки і... і в'яже людей. А замість тФ'и ви стШ5т(Гвільшш, лег-
Так-так, Медведю, гарний і бідний! Краса вічна. Ну, подумайте самі об’єктивно, холодно: не правду я кажу?
К орній. А, маєш. «Подумайте». Та хіба тільки треба «подумать», щоб усе добре було? А тут (б*є себе в груди) подумаєш? Єсть тут щось, і ніякі думання нічого не поможуть... Маєш... І ті також говорять: «Подумай». Ну, і думаю, ну, і що? От і єсть. А те, що тут ніяких дум, не розуміє. От і вже, «Подумай»... А Боже, Боже! (Сильно зачісує руками волосся назад.)
Сніжинка (якийсь мент мовчить. З усмішкою). Так... Значить, ви — не артист. Я помилилась. Я думала, що в вас велика сила і ви дасте щось надзвичайне. А що ви дали досі? Нічого. Декілька малюнків, які зараз же й продали, бо у Лесика пелюшок не було, бо Лесику було холодно і треба було дров купить, бо Рита заслабла, і треба було касторки купувати, бо... АІ Фе! Артист з голови до ніг, од мозку до серця мусить бути красою, коли хоче не малюнки дати, а красу, велику й вічну! От що, мій Медведю! Сім’я — це дикі, темні інстинкти, це звіряче, а краса — в чисто людському. Чуєте, Медведю?
К орній. А-а, все можна сказати, все... Та що з того? Може, й так. Тільки ви все-таки... не так. Що таке краса? Що таке людське? А... все можна сказати. Все, Сніжинко, можна сказати... Так-так. А що я не дав нічого, то правда, е-е, правда... Але дам, Сніжинко, дам!
Сніжинка. Не дасте.
К о р н і й (стукає кулаком по столі). Дам!
Сніжинка. Не дасте.
Підскакує гарсон:
— Месьє?
Корній (здивовано). Я... нічого. А проте... Дайте мені... пляшку коньяку і дві чарки. Найміцнішого.
Сніжинка. Може, не треба, Медведю?
Корній. Не треба? Ні, давайте... Треба. (Гарсон біжить до стойки і зараз же приносить.) Дам, Сніжинко! Мушу дати, бо розірве мене те, що от тут... (Показує на груди.) Мушу. От і єсть. Хочу не хочу, а мушу.
Сніжинка. О-ля! Так вам і дозволять!
Корній. N6, маєш! Хто мені не дозволить?
Сніжинка. «Священний очагсім’ї», пелюшки, Мед^. ведю!
Корній. Ні, цього не буде... Це мусить якось інакше. От хай все це якось... той... І вже інакше... Так неможливо. А, ні, так уже далі неможливо! Або хай вона теж заробля, або десь Лесика дати... Я не знаю, а, Боже, я нічого не знаю ще, як там, але так неможливо далі. От і вже. (З мукою.) Сніжинко, вірите, мене душить отут (показує на груди), я не можу! От не можу, та й усе. Я мушу щось дати... Я вже мушу! Я не можу дрібничок... От це полотно, я хотів дати щось таке, ідо мусить... що віки ^життя мусить пронизати ОДНОЮ ниткокк Розумієте, Сні-жинко, провести нитку через* усе життя, як бублики нанизати на неї те, що у всіх віках було й буде. От так його понизати, та й уже. Ну, і от... Дрібниця — триста-чоти-риста франків, і все к чорту. І вже маєш... Нема нічого... І от єсть тобі... А, Боже!