Мiсiс Даджен (погрозливо). Де ти була?
Ессi перелякано силкується вiдповiсти, але не може.
Як ти смiла пiти, не спитавши мене, пiсля того, що я тобi наказувала?
Ессi. Вiн просив напитися... (Замовкає, 6о переляк вiдняв їй мову).
Джудiт (теж суворо, але м’якше, нiж мiсiс Даджен). Хто просив напитися?
Ессi мовчки показує на Рiчарда.
Рiчард. Що? Я?
Джудiт (обурено). О Ессi, Ессi!
Рiчард. Так, здається, я просив! (Бере склянку, подає Ессi, щоб та налила води, але в неї тремтять руки). Що? Ти мене боїшся?
Ессi (поквапливо). Нi. Я... (Наливає воду).
Рiчард (п’є). О, то ти ходила по воду аж на вулицю, до криницi, що на ринку? (Ще п’є). Чудова вода! Спасибi тобi. (На жаль, очi його в цей момент натрапляють на обличчя Джудiт, що виявляє суворо-пуританський осуд його очевиднiй симпатiї до Ессi, яка дивиться на нього вдячними очима. Зразу ж вiн повертається до глузливого тону; ставить склянку, демонстративно обiймає Ессi за плечi i веде в коло гостей. До мiсiс Даджен, яка опинилася у них на дорозi). З вашого дозволу, матiнко! (І примушує її дати дорогу). Як твоє iм’я? Бессi?
Ессi. Ессi.
Рiчард. Так-так, Ессi. А ти хороша дiвчинка, Ессi?
Ессi (дуже розчарована тим, що вiн, саме вiн, теж починає розмовляти з нею так). Так. (Невпевнено дивиться на Джудiт). Мабуть, так... Тобто я сподiваюсь...
Рiчард. Ессi, ти чула коли-небудь про того, кого звуть дияволом?
Андерсон (обурено). Майте сором, сер! З дитиною...
Рiчард. Прошу пробачення, панотче; я не втручаюсь у вашi проповiдi, не заважайте ж i моїм. (До Ессi). Ти знаєш, Ессi, як вони мене звуть?
Ессi. Дiк.
Рiчард (усмiхаючись, легенько поплескує її по плечу). Так, Дiк; але ще й iнакше. Вони звуть мене Учень Диявола.
Ессi. А чому ж ви їм дозволяєте?
Рiчард (серйозно). Тому, що це правда. Мене виховано в iншiй вiрi, але я рано зрозумiв, що мiй справжнiй володар, проводир i друг — Диявол. Я переконався, що вiн правий i що всесвiт тiльки з остраху плазує перед його переможцем. Потай я молився йому; i вiн втiшав мене i врятував мiй дух вiд загибелi у цьому домi, де дiти лише вмивалися сльозами. Я обiцявйому свою душу i поклявся, що стоятиму за нього i на цiм i на тiм свiтi. (Урочисто). Ця обiтниця i ця клятва i зробили з мене людину. Вiднинi дiм цей — його дiм, i жодна дитина не проливатиме тут слiз. Це вогнище — олтар йому, i жодна жива iстота не тремтiтиме тут вiд жаху темними вечорами. Ну (з викликом, звертаючись до присутнiх), хто з вас, доброчесних людей, вiзьме до себе цю дитину, щоб врятувати її з дому Диявола?
Джудiт (пiдходить до Ессi i обнiмає її). Я це зроблю! А вас варто живцем спалити!..
Ессi. Але я не хочу! (Вiдсахнулась вiд Джудiт, Рiчард i Джудiт опинились лицем до лиця).
Рiчард (до Джудiт). Вона рiшуче заперечує, найдоброчеснiша ледi!
Дядько Тайтес. Стережiться, Рiчарде Даджен. Закон...
Рiчард (загрозливо повертаючись в його бiк). Стережiться самi! За годину тут не стане iншого закону, крiм єдиного, i це буде — закон вiйни. Ідучи сюди, я зустрiв солдатiв за шiсть миль звiдси; ще не буде й полудня, як майор Суїндон спорудить на ринковiй площi шибеницю для заколотникiв.
Андерсон (спокiйно). Яка ж тут небезпека для нас, сер? Рiчар д. Бiльша, нiж ви гадаєте. Вiн стратив у Спрiнгта унi не того, кого йому слiд було повiсити: вiн думав, що дядько Пiтер — шановна особа, бо Даджени мають добре iм’я. Але другий, кого вiн повiсить, буде найповажнiший з городян, кого тiльки вiн зумiє пiймати на бунтiвливому словi. Ну, а ми ж усi — заколотники, i ви це знаєте.
Усi чоловiки (крiм Андерсона). Нi, нi, нi!..
Рiчард. Так, всi ви! Хай ви i не кляли на всi заставки короля Ґеорґа, як це робив я, але ви молилися за його поразку. А ви, Антонi Андерсон, ви правили тут церковнi вiдправи i продали свою родинну бiблiю, щоб купити пару пiстолетiв. Мене то вони можуть i не повiсити, бо який моральний вплив може мати кара над Учнем Диявола? А ось священик — то iнша рiч!
Джудiт перелякано тулиться до Андерсона.
Або стряпчий,
Хоукiнз посмiхається як людина, що вмiє подбати про себе.
або чесний баришник!
Дядько Тайтес гарчить на нього водночас люто i перелякано.
Або розкаяний п’яниця!
Переляканий дядько Вiльям стогне i тремтить.
Еге ж? Оце вже доведе, що король Ґеорґ не жартує — га?
Андерсон (цiлком володiючи собою). Ходiм, моя люба, — вiн лише хоче налякати нас. Жодної небезпеки немає. (Іде разом з Джудiт. Решта товпиться слiдом за ними, за винятком Ессi, яка залишається коло Рiчарда).
Рiчард (шумливо, знущаючись). Ну, що ж? Чи багато з вас залишиться зi мною, щоб пiдняти американський прапор над будинком Диявола i битися за свободу?
Усi поспiшають вийти, штовхаючи одне одного, серед них i Крiстi.
Ха-ха! Хай живе Диявол! (До мiсiс Даджен, яка теж пiшла за iншими). Як, матiнко? І ви йдете?
Мiсiс Даджен (пополотнiла, притискає руку до серця, нiби її вразило на смерть). Прокляття тобi! Моє передсмертне прокляття! (Виходить).
Рiчард (гукає навздогiн). Воно принесе менi щастя! Ха, ха, ха!
Ессi (перелякано). А менi можна лишитися?
Рiчард (обертаючись до неї). Що? Вони так злякалися за своє тiло, що забули про порятунок твоєї душi? О, так, тобi можна залишитись. (У захватi вiн повертається знов до вхiдних дверей i погрожує кулаком. Лiва рука його, теж стиснута в кулак, опускається. Ессi хапає цю руку i цiлує, обливаючи сльозами. Вiн здригається i дивиться на свою руку). Сльози! Хрещення Диявола! (Ридаючи, Ессi падає на колiна. Вiн ласкаво нахиляється, щоб пiдвести її, i говорить). Ну, нiчого, Ессi; такими сльозами ти можеш поплакати, коли хочеш.
Дія друга
Будинок пастора Андерсона на центральнiй вулицi Уебстербрiджа, недалеко вiд мiської ратушi. З погляду жителя Нової Англiї вiсiмнадцятого сторiччя, вiн далеко багатший, нiж проста ферма Дадженiв, але i вiн такий простий, що сучасний аґент у справах продажу нерухомого майна цiнував би обидва будинки майже однаково. У головнiй жилiй кiмнатi таке саме кухонне вогнище з казаном, деком для пiдсмажування хлiба, рухомим залiзним рашпiлем, гаком, щоб смажити м’ясо, та широкими ґратами, де стоїть чайник i тарiль з грiнками, помащеними маслом. У дверях, що за камiном, бiля кутка кiмнати, нема нi фiльонок, нi наличникiв, нi навiть ручки: вони збитi з простих дощок i замикаються на засув. Стiл у кiмнатi кухонний, накритий квiтчастою мiсцевого виробу клейончатою скатертю, потертою по краях.